Різдвяна проповідь Папи Франциска
Цієї ночі засяяло «світло велике» (Іс 9,1); над усіма нами засяяло світло народження Ісуса.
Наскільки ж істинними та актуальними є слова пророка Ісаї, які ми вислухали: «Помножив єси їхні радощі, веселощі побільшив» (9,2)! Наше серце вже було сповнене радістю очікування цієї миті; тепер же ці почуття помножуються та виливаються через край, бо обітниця сповнена, нарешті, вона здійснилася.
Радість і відрада запевняють нас у тому, що послання, вміщене у таїнстві цієї ночі, справді походить від Бога. Немає місця для сумнівів, залишмо його скептикам, які звертаючись лише до розуму, ніколи не знаходять істини.
Не залишилося місця для байдужості, яка панує в серцях тих, які нездатні любити, боячись щось втратити. Прогнаний будь-який смуток, тому що Дитя Ісус – це істинний Утішитель серця.
Сьогодні народився Божий Син: усе змінилося. Спаситель світу прийшов, аби причаститися нашій людській природі, ми вже більше не самотні й не покинуті. Пречиста Діва дарує нам Свого Сина, як початок нового життя. Істинне світло приходить, аби просвітити наше життя, часто замкнене в тіні гріха. Сьогодні ми наново відкриваємо те, ким ми є! Цієї ночі нам вказано шлях, яким слід пройти, аби досягти до мети.
Відтепер повинен згаснути будь-який страх та боязнь, тому що світло показує нам шлях до Вифлеєму. Ми не можемо залишатися бездіяльними. Нам не дозволено залишатися непорушними. Ми повинні йти, щоб побачити нашого Спасителя, покладеного в яслах.
Ось вона, причина радості й відради: це Дитя «народилося для нас», «дане нам», як звіщає пророк Ісая (пор. 9,5). Людові, що понад дві тисячі років проходить всіма дорогами світу, щоб вчинити кожну людину учасником цієї радості, довірено місію допомагати пізнавати «Князя миру», стаючи Його дієвим знаряддям між народами.
Отож, коли чуємо про народження Христа, залишаймося в мовчанці та дозвольмо, аби промовило це Дитя; закарбуймо у своєму серці Його слова, не відвертаючи погляду від Його обличчя. Якщо візьмемо Його у свої обійми й дозволимо Йому обійняти нас, Воно принесе нам такий мир серця, який не знатиме кінця. Це Дитя вчить нас, що насправді є суттєвим у нашому житті. Воно народжується в убогості світу, бо для Нього та Його родини не знайшлося місця в заїзді. Воно знаходить притулок та захист у стайні й покладене у яслах для тварин.
Однак, з цього «нічого» виливається світло Божої слави. Починаючи звідси, для людей простого серця розпочинається шлях справжнього визволення та вічного відкуплення. З цієї Дитини, що носить у Своєму обличчі відбиток добра, милосердя й любові Бога Отця, випливає для всіх нас, Її учнів, обов’язок, як навчає апостол Павло, «зректися злодіянь» та багатств світу, щоб жити «у поміркованості, справедливості й побожності» (Тит 2,12).
У суспільстві, яке часто сп’яніле споживацтвом та приємностями, надміром та розкішшю, показовістю та нарцизизмом, Він призиває нас до поміркованої поведінки, тобто, простої, врівноваженої, прямолінійної, здатної збагнути суттєве та ним жити.
У світі, який надто часто є суворим до грішника, але поблажливим до гріха, існує необхідність розвивати сильне почуття справедливості, щоби шукати й впроваджувати в життя Божу волю. Серед культури байдужості, яка нерідко перетворюється у безпощадність, наш стиль життя, натомість, повинен бути сповнений милістю, емпатією, співчуттям, милосердям, які слід кожного дня черпати з криниці молитви.
Нехай же наші очі, подібно до вифлеємських пастирів, також зуміють наповнитися здивуванням та подивом, споглядаючи в Дитяті Ісусі Божого Сина. Перед Ним нехай злине з наших сердець благання: «Господи, покажи нам Своє милосердя, даруй нам Твоє спасіння» (Пс 85,8).
