Дорога безкоштовна освіта, або У скільки обійдеться «граніт знань»

Не дарма кажуть, що чим більші діти, тим більші клопоти. В усякому разі, в матеріальному еквіваленті це дійсно так. Нині державні освітні установи хоча де-юре й є безкоштовними, утім де-факто батькам доводиться багато що оплачувати з власних кишень… та й не тільки батькам, але й учителям.

«Добровільні» внески

Практика пожертв починається ще з дитсадків, де збирають батьківську плату на штори, килимки, посуд… У школі ж пріоритети трохи інші. Не будемо говорити про ремонти, які у багатьох альма-матер проводяться за рахунок татусів та матусь, про вікна та двері, які в окремих закарпатських селах також замінюються завдяки батьківським внескам, про проблеми з підвезенням дітей та учнівські квитки… Поговоримо про більш насущні речі, скажімо, про підручники.

Оскільки з року в рік навчальні програми змінюються, книг традиційно не вистачає, тож батькам доводиться їх купувати. А коштує один підручник від 65 гривень. Коли у дитини є 7-8 дисциплін, то тільки за книги потрібно викласти 600-700 гривень. Між іншим, подібної проблеми не існує більше в жодній країні світу, а в європейських державах, у Америці та Канаді школярі давним-давно користуються замість паперових видань планшетами, де вся необхідна література міститься в електронному вигляді. Також за кордоном відпадає ще одна незручність – учні не носять на спинах десятикілограмові ранці і не так часто страждають від сколіозу, як наші.

До речі, згідно з соціологічним опитуванням, проведеним нещодавно у одній із соцмереж центром громадського моніторингу, 89 відсотків закарпатських батьків роблять «добровільно-примусові» шкільні внески, з них 72 відсотки – регулярно, а 64 відсотки опитаних навіть не знають, на що витрачаються їхні кошти. Правда, говорити відверто про освітні проблеми наші краяни бояться, вважаючи, що їхніх чад після подібних зізнань просто «заклюють» педагоги.

– Мені здається, що мій син навчається не в звичайній міській школі, а десь у Сорбоні. Перед батьківськими зборами в душі трепіт… не за оцінки, а за те, скільки цього разу збиратимуть грошей, – каже пані Марія з Іршави. – Спочатку купили у клас дошку, далі – жалюзі, відтак – ще й меблі. Щоразу здаємо по 300-500 гривень. Для мене, як для матері-одиначки, це багато.

– Дітям потрібно придбати спеціальні зошити, альбоми, миючі засоби у клас, масу різних дрібниць. «Набігає» близько 100 гривень щомісяця, за умови, якщо батьківським комітетом не передбачені якісь особливі покупки. А ще учнів на різні концерти та вистави відправляють. Хочеш – не хочеш, а гроші давай, – нарікає пані Тетяна з Мукачева.

Вчителі теж не надто вдоволені тим, що зі своєї зарплати їм доводиться робити ксерокопії, купувати дидактичні матеріали, різні посібники, часом – навіть крейду, замовляти у програмістів спеціальні відеоуроки, а інколи – ще й «перекривати» видатки тих батьків, які не мають можливості заплатити за… шкільні речі. Утім говорити вголос про подібне вони також не можуть, бо ризикують залишитися без роботи.

Звичайно, в даному випадку можна шукати «винних» серед дирекції навчальних закладів, відділів та управлінь освіти, однак найбільша відповідальність усе ж на лягає плечі самої системи, яку потрібно докорінно змінювати.

Чи можна вступити до ВУЗу без репетитора

Сьогодні результати ЗНО вважаються вирішальними при вступі до вузу. До речі, оцінки з предметних дисциплін є також далеко не другорядними. Отже, батьки зацікавлені в тому, аби школяр мав якомога вищі бали з кожного предмету.

На жаль, під час уроків учні не завжди мають можливість отримати необхідний багаж знань для того, аби результати зовнішнього незалежного оцінювання були достатніми для зарахування в омріяний університет. І це не з вини вчителів. Система освіти зовсім не враховує ряду людських факторів та індивідуальних особливостей школярів. До того ж часто й сам педагог просто фізично не встигає подати необхідний матеріал, тож недовивчене у класі діти повинні опановувати самостійно. Правда, роблять це – не більше ніж 15-20 відсотків учнів. Як наслідок – погані оцінки, сльози, зауваження у щоденнику. Тож на сімейному консіліумі батьки зазвичай вирішують – дитині потрібен репетитор, бо педагог «псує атестат».

У репетиторстві, звісно, є й свої «плюси», і «мінуси». Позитивно, що дитина, займаючись із учителем індивідуально, усе ж поглиблює знання, отримує додаткову інформацію, підказки на питання, які не вдається вивчити самостійно, може «наздогнати» пропущений матеріал. Єдиним же мінусом є фінанси, адже коштують подібні приватні уроки недешево.
– Донька-одинадцятикласниця настільки завантажена навчанням, що жодної хвилини вільної не має. Ходить на додаткові заняття до чотирьох вчителів двічі на тиждень і ще до двох – кожні два дні. Це – 68 додаткових годин розумової праці! Яка ж вартість такого «задоволення» взагалі промовчу, – зауважує пан Дмитро з Ужгорода.

До речі, ціна уроку з професіоналом залежить від дуже багатьох чинників. Перш за все – від кваліфікаційної категорії та звання вчителя, його професіоналізму, а також від рівня знань самого учня. Звісно, година роботи викладача-початківця та заслуженого вчителя України оцінюється по-різному. Має значення ще й, власне, з якої саме дисципліни проводяться заняття. Найдорожче батькам обходяться іноземна та українська мови. Безсумнівно, обидва предмети дуже важливі, без них у сучасному світі не тільки до вузу вступити не можна, але й гідну роботу знайти важко.

Ще одним критерієм, який впливає на вартість додаткових занять, є населений пункт та вік учня. Якщо в середній ланці, скажімо, в селах ціни стартують від 30 грн за годину, у містах – від 50 гривень, то у вищій вони подвоюються, потроюються і взагалі трансформуються в умовні одиниці. Найдорожче готують до ЗНО в Ужгороді (у окремих педагогів година репетиторства коштує 15-20 у.о.), другу позицію займає Мукачево, третю – Хуст. У інших містах області ціни більш-менш помірні. Скажімо, у Виноградові заняття для випускника з української мови коштує 80-100 гривень.

Звісно, під кінець навчального року попит на репетиторство збільшується, однак якісно підготувати учня до тестування за кілька тижнів майже неможливо. Між іншим, у цьому році з’явився ще один, досить цікавий вид дистанційних занять – через Skype. Утім користуються таким сервісом найчастіше дорослі, які прагнуть вивчити одну з іноземних мов. А щодо школярів, особливо випускників, то їхній «граніт знань» справді важкий для батьків, адже обходиться за рік щонайменше у 10 тисяч гривень. Тож чи відповідає нині істині приказка, що розум купити не можна? Напевно, що ні…

Марина АЛДОН, газета “НЕДІЛЯ”