Чи готові допомогти закарпатці жінці з дитиною?
Нещодавно Інтернет облетів соціальний ролик про те, як важко пересуватися вулицями столиці інваліду-візочнику. Учасник дослідження випробував на собі не лише бруківку, але й пандуси, які ведуть до соціальних об’єктів, аптек та магазинів. У нас, на жаль, людям із обмеженими фізичними можливостями не легше… а ще гірше. Однак ми вирішили перевірити трохи інше… А саме: як потрапити жінкам із дітьми на верхні поверхи будинків, до закладів громадського харчування та до крамниць… і чи виявлять містяни співчуття та простягнуть руку допомоги.
Високо сиджу, далеко бачу
У будинку немає ліфту… а мамі з візком потрібно піднятися на п’ятий поверх. Як бути? Пересуватися самотужки важко, однак поступово люди повертаються додому з роботи. Чи допоможуть вони нашій дослідниці?
На балконі третього поверху за Наталією спостерігає літня жінка. Наша експериментаторка мучиться з візком. Бере на руки малюка і тягне коляску-візок. Старенька спускається і пропонує винести дитя. Вона каже Наталії: «Я сама мати. Маю трьох синів. Мені теж було непросто».
Підходимо до іншої багатоповерхівки. На балконі другого поверху курить чоловік років 40. Наталія звертається до нього:
— Будь-ласка, винесіть мені візок, я не маю сил.
— А коли народжувала, думала, хто допомагати буде? Не я батько твого сина. Телефонуй за чоловіком! – відповів незнайомець і зайшов до помешкання.
Чесно кажучи, нашому подиву не було меж.
Відтак до Наталії підійшов хлопець років 20. Він одразу схопив візок і без слів виніс його нагору. Поцікавився лише, чи допомогти відчинити двері і чи занести його до квартири.
Усе ж… світ не без добрих людей!
Візок – не велосипед!
Якщо до кафе приходить жінка з дитиною, візок вона може залишити на вулиці. Так кажуть офіціанти. Однак чи не вкрадуть його звідти – гарантій ніхто не дає. Та й турбуватися про безпеку майна, як вважають власники закладів харчування, повинна полюція. Отже, до більшості кав’ярень міста без сторонньої допомоги мамам з малюками потрапити непросто.
-Велосипеди ж не крадуть. Хіба що дуже рідко, – каже один із адміністраторів. – Ви беріть із собою замок і прив’язуйте візок до дерева, до сміттєвої урни. Вихід знайти завжди можна.
Що й казати… Цікавий підхід до клієнтів у деяких місцевих кафе. Та що казати про них, коли навіть далеко не всі аптеки обладнано пандусами.
Утім у середмісті перехожі справді активно допомагають іншим.
-Я винесу візок! – каже жінка років 30 і одразу ж із рішучістю штангіста хапає його однією рукою.
Справді, деякі закарпатки мають таку силу, що на руках можуть носити не тільки дітей, але й чоловіків! Та й представники сильної статі вміють таки показати своє благородство…
-У нас головне набудувати, а про людей ніхто не думає. А скільки жінок таким чином просять про допомогу. Я вже звик до подібних прохань. З радістю винесу і візок, і дитя, і навіть маму, – усміхається Наталі чоловік років 50.
-Я ж і сам колись був дитиною. Моїй мамі, можливо, теж допомагали. Проблема актуальна вже далеко не перший рік… Десятиліттями жінки з візками зіштовхуються з подібним, – ділиться думками інший містянин років 35.
Дійсно, у дечому мами є обмеженими… їм непросто дістатись до певних споруд. Напевно, саме тому й придумали слінг, або «кенгуршку»… з нею – куди простіше… Щоправда, на великі відстані пересуватися не дуже зручно… Втішає одне – більшість тих, кого ми зустріли на вулицях міста справді виявляли людяність і поспішали на допомогу… а значить – не все у нас так і погано!
