Тарас Деяк цінує чесність, мріє про процвітання України та вважає себе щасливою людиною
Сьогодні, в період війни, як ніколи державі потрібні патріоти, люди, які не на словах, а реальними справами показують любов до рідного краю.
Голова СПО «Карпатська Січ» Тарас Деяк – учасник багатьох просвітницьких та суспільних акцій, волонтер, людина добре знана в нашому краї і не тільки, один із організаторів «Ведмежої блокади», молодіжного патріотичного руху , постать із яскраво вираженою політичною позицією.
Нині у нашій рубриці «Недільні бесіди» він розповів і про Майдан, і про сепаратизм у нашій області, і про власні секрети.
— Тарасе, відколи вважаєте себе націоналістом. Чим саме є для вас патріотизм?
— Почуття патріотизму з”явилось, мабуть, у школі, коли почав ознайомлення з кривавою та героїчною історією України, творами земляків-письменників. А до націоналізму доріс у більш дорослому віці, коли зрозумів, що для того, аби зробити Україну сильною, незалежною і процвітаючою необхідно патріотизм закріплювати рішучими діями – в сумі це і є націоналізм.
— Чому організацію назвали саме «Карпатська Січ»? Чи позиціонуєте себе як політик?
— «Карпатська Січ» є правонаступницею карпатських січовиків 1938-39 рр., які повстали проти окупантів та полягли за вільну Україну. Вважаємо за честь називатись їх нащадками, а це ім”я є постійним нагадуванням про наші завдання й цілі.
Звісно, ми не можемо стояти осторонь політичних справ, коли вони шкодять національній розбудові. Однак “Карпатська Січ” – антисистемна організація. В мене немає політичних амбіцій, ми позиціонуємо себе швидше як вартові.
— Те, що сепаратизм у Закарпатті є – ні для кого не секрет. Як і чим, на вашу думку, його можна спинити?
— Спинити сепаратизм можна і треба перш за все різкими й рішучими діями. На жаль, теперішній антиукраїнській владі вигідне розхитування ситуації в областях, адже це відволікає праві рухи і народ в цілому від інших державних негараздів та розграбування України її очільниками. Якби правоохоронним органам дозволили за всілякі антиукраїнські заклики, висловлювання та дії затримувати і саджати сепаратистів, а не дозволяти їм проводити свої з”їзди й запрошувати на них університети (як це, наприклад, сталось в Ужгороді днями), то ніяких загроз сувернітету не було б.
— Які найяскравіші згадки про Майдан?
— Майдан сам по собі є доволі неоднозначною сторінкою історії й життя, адже ми не довели до кінця почате. Було багато як негативу, так і позитиву. Перше побиття студентів, коли ми зрозуміли, що силовики не шкодуватимуть нікого; марш мільйонів, на якому, мабуть, вперше ми відчули справжню міць і взаємодопомогу українського народу; бої на Банковій, Груші, Інститутській, захоплення адмінбудівель, полювання на тітушок та беркутню, зради й перемоги, смерті побратимів, палаючий вогонь в серці нації… Те переплетення емоцій незабутнє.
— Як ставиться влада до вашої діяльності?
— Ми воюємо проти влади – влада воює проти нас, усе просто.
— Що можете сказати про нинішню війну? Як Ви туди потрапили? Що було там позитивним і негативним?
— Про те, що російсько-української війни не минувати, нам говорили задовго до 2013-го року. Ми знали й вірили в це, хоча не думали, що вона почнеться так швидко. Потрапили ми на східний фронт в серпні 2014-го. Одразу після Майдану почали інтенсивні військові навчання, після чого й виїхали на бойові завдання окремим підрозділом. Позитив – це, в першу чергу, знайомство з побратимами, засвоєння військових навичок, безцінний досвід бойових дій. Негатив – злиття особового складу та території продажними кабінетними генералами і, звісно, військове пияцтво – від цього нікуди не дінешся. Фронтовикам не дають робити того, заради чого вони прийшли – воювати.
— Розкажіть про «Ведмежу блокаду. Що і як там було?
— «Ведмежа блокада» була лише частиною акцій проти ворожого російського бізнесу на території України. Коли Польща перекрила транзит російським перевізникам, ті ринулись через наш кордон. Росія вбиває українських військових та мирних жителів, бомбить міста й селища, а влада дозволяє їй заробляти на нашій території гроші. Ми лиш показали, що не збираємось цього терпіти.
«Ведмежа» акція довела не тільки Україні, що люди здатні показати владі, як треба боротися з ворогом – координатори блокади в Ужгороді. Блокада довела всім українцям, що громадські активісти без участі будь-яких політичних сил мирними акціями можуть змусити уряд реагувати на виклики суспільства.
— Що найбільше цінуєте в людях?
— Честь, вірність, гідність, сумління, відвагу.
— Чим займетеся у вільний час? Які маєте хобі?
— Процитую Степана Бандеру : “Нашим природнім середовищем стало вже змагання, змістом нашого життя – боротьба”. Так воно і є – ботьба займає практично весь вільний час. До того ж, вона є дуже різнопланова, тож скучати точно не доводиться) .
— Чого в житті не вистачає?
— Не вистачає хоча б кількох додаткових годин в добі.
— Як ставляться рідні до того, чим займаєтесь? Чи не бояться за Вашу безпеку?
— Рідні, звісно, переживають, але їм нічого не залишається, як змиритись із моїм вибором. Вони мене таким виховали і я їм за це вдячний.
— Чи вважаєте себе щасливою людиною? Чим є для вам щастя?
— У мене є Ідея, вірні побратими поряд, мета і сенс життя – думаю, я щасливіший і багатший, аніж будь-який пересічний офісний планктон.
— Мрії є в кожного з нас. Про що мрієте? Що хотілося б змінити?
— Моя найбільша мрія – процвітаюча, незалежна Українська Самостійна Соборна Держава, де наші нащадки житимуть гідно своїх войовничих предків.
— Розкрийте нашим читачам якусь маленьку таємницю про себе. Щось таке, про що ви ніколи не говорили…
— Таємниць у мене багато. Можу розказати про те, що з наступного семестру в усіх навчальних закладах Іршавського району проводитимо спільно з Міністерством освіти та предметом Захист Вітчизни уроки, лекції, організовувати спортивні змагання, військово-тактичні вишколи та походи в гори, тобто брати участь в національно-патріотичному вихованні учнів району.
Нами складена комплексна програма виховання. В майбутньому, якщо будуть результати, а вони точно будуть будемо реалізовувати її в інших районах нашого краю. Також щось схоже планується проводити для студентів УжНУ, але це вже інша таємниця, котру розкриємо згодом.
— Спасибі за розмову і щиро бажаю Вам успіхів у всіх починаннях! Хай щастить! Слава Україні!
— Героям слава!
