Історія закарпатської матері-зозулі
Кому потрібні непотрібні діти
Здається, для жінки немає більшого щастя, ніж радість материнства, адже заради власної кровинки, яку впродовж дев’яти місяців вона носила прямо під серцем і яка є головним стимулом для власного самовдосконалення та для доленосних звершень, справжня берегиня родинного багаття здатна на все… Утім, на жаль, не всі представниці слабкої статі отримують задоволення від усвідомлення того, що мають про кого дбати…
Материнська «заклопотаність»
Біда, коли в дітей немає найрідніших людей, але ще гірше, коли вони стають нікому непотрібними при живих батьках… Якщо ще без батька неповнолітні не відчувають якось особливого психологічного дискомфорту, то без матері, покинуті напризволяще малюки, стають маленькими соціальними «мауглі»…
Тамара Кадар (із етичних міркувань усі імена в матеріалі замінено) рано народила свою першу доньку. Сімейне життя в неї не склалося, тож почала все частіше заглядати до чарчини. Її «застільними» компаньйонами були переважно чоловіки, також ласі до оковитої. Після домашніх вечірок жінка не раз просипалась у ліжку з незнайомцями. Вихованням Оленки Тамара не дуже переймалася, тож незабаром її забрала до себе бабуся. Як не намагалась вона вгамувати непутящу доньку і настановити її на правильний шлях, однак безрезультатно.
Тим часом горе-мати продовжувала «фестивалити». Разом зі співмешканцем вона «пускала на вітер» усі «дитячі» гроші, жила, можна сказати, із державної допомоги. Незабаром у неї народилося ще двоє дівчаток. Проте доброю мамою Тамара не стала і їм… Усі її клопоти стосувалися не дітей, а традиційних застіль, а вся її увага була прикутою до громадянського чоловіка.
Коли бабуся стає мамою
Пані Валентина хоч і виховувала сама трьох онуків, проте ніякої ні грошової, ні моральної допомоги з боку дочки ніколи не відчувала. Її боліло серце, що рідна мати товаришуючи із «зеленим змієм», абсолютно не цікавиться життям власних кровинок, не підтримує з ними жодних контактів, не займається вихованням дочок. У той же час немолодій жінці доводилось забезпечувати дівчаток усім необхідним із мізерної пенсії.
Тож Валентина Кадар звернулася до органів опіки і піклування Хустської міської ради з проханням про позбавлення Тамари материнських прав.
Проте у судовому засіданні багатодітна мати заявила, що любить доньок і прагне, щоб вони завжди були поруч із нею, хоча дівчата від вересня минулого року проживали разом з бабусею. Крім того, жінка виступила категорично проти того, аби опікуном трирічної Каміли та дворічної Олесі призначили її матір. Слід зазначити, що материнських прав на дванадцятирічну Оленку Тамару було позбавлено ще раніше.
Оскільки усі доньки 32-річної жінки перебували на профілактичному обліку міської служби у справах дітей, то після оглядин спеціалістами відділу побутових умов, у яких проживали дівчата, виявилося, що у помешканні матері вони не мали ні ліжечок, ні шафи для одягу, ні власне одежі, ні іграшок, ні навіть дитячого харчування…
Між іншим, ні до дитсадка, який відвідували Каміла з Олесею, ні до школи, у якій навчалась Оленка, мати-зозуля ні разу не навідалась, не поцікавилась ні успіхами, ні труднощами, ні станом здоров’я доньок.
У свою чергу бабуся, яка залишилась практично єдиною рідною людиною для дітей, усіляко дбала, щоб вони не відчували себе у чомусь обділеними.
Суд за участю головуючого Ярослава Сідея дійшов висновку, що Тамара не може повноцінно виховувати дітей, не доглядає за ними, не має для них необхідних житлових умов і призначив опікуном дівчат бабусю – пані Валентину. Апеляційну скаргу горе-мати так і не подала, отже, мимоволі напрошується висновок, що жити їй без доньок усе ж спокійніше… Однак наразі жінка знову вагітна і яке майбутнє чекає на її наступне дитя – незрозуміло…
