Як баба Анця ялинку купувала
Наслухалася баба Анця про ялинки у трьох головних містах області… сіла і розмірковує:
— В Ужгороді, чулам, перед Білим домом встановили ялинку. Коли ї зрізали, журналісту покликали на обзори, оби фотографовали. Маски-шоу устроїли. Пак у нас ото люблят чиновники. Може, такоє шоу будут устрайовити і кой ліс за границю будут продавати? Айбо не думаю. Товди будут тихо красти. У Мукачеві, казали ми, поклали іскуственну йолку. Файна. Айбо як дерево неживоє, і сято видит ми ся якоєсь ненатуральноє буде. У Хусті файна йолка, пушиста. У газетах пишут, што подарили ї городови. Шкода, што мені нико вже давно нич не дарит. Мушу си йти сама йолку глядати, бо Новий гуд скоро. А ще у Інтернеті онучка виділа штось такоє, што продавати їх у вароші не будут. Може, в хащу йти? Та раз на базар поїду. Аж нич не куплю, товди возьму балту та пуйду у ліс.
Сіла стара на маршрутку і поїхала у місто. Ходить, шукає, прислухається до людей. Чує розмову двох подруг.
— Я цей рік ялинку на прокат візьму. Кажуть, якщо її повернути, частину грошей також повернуть. – Ділиться думками одна дівчина.
— А я в горщику куплю. Таке дерево далі можна висадити біля хати. Воно виросте і радуватиме всіх багато років. – Відповідає інша.
— Што лиш не угадают, – думає собі баба. – А я зрізану хочу. До такої привиклам. Не хочу нич міняти!
Іде вона далі. Бачить, продають ялинки.
— Купіть дерево! – пропонує їй чоловік.
— Кулько за нього просите? – цікавиться баба.
— Усього сто гривень!
— Ото много. За 50 дайте….
— Не можу. Мені лісникам треба заплатити, щоб дозволили зрізати, поліції, щоб дала провезти, купити ліві бирки на дерева, а ще й тут якісь активісти ходять, від них відмахуватися мушу… Нерви вже на грані…
— Беріть від мене. Я за 70 даю, – пропонує інший.
— А ви што нікому взятки не давали?
— Давав, але я додому хочу. А знаєте, до речі, чим ялинка краща за жінку?
— Поняття не маю.
— Чоловік може спокійно заглянути під будь-яку іншу ялинку, не побоюючись за наслідки, вона не сердиться якщо він цілий день дивиться футбол або розбив якусь із її прикрас і її не цікавить, скільки ялинок у нього було до неї.
— Но та ви фіґляр. Айбо дайте ми ї за 50. І розходимеся з миром.
— За 60.
— Нє. Мені ще й думу ся вернути треба. Так не іде.
Поруч проходить молодиця з маленькою штучною ялинкою.
— Беріть за 25 – каже.
— У кого вдома стоїть штучна ялинка, до того прийде несправжній Дід Мороз із фальшивими подарунками, – знову вклинюється в розмову продавець живих лісових красунь.
— Та мені такоє малоє нещастя не треба. Ото й на земли видко не буде.
— Так її не на землю треба ставити, навіть не на підлогу, а на комин, комод, столик.
— Мені треба велику! Май велику уд усіх! Оби ні в сусідки Гафії не було такої грубої, ні в куми Пелагії, ні в цімборки Василини.
— По-перше, таку ви за 50 гривень не купите. А по-друге, або беріть цю, центральну міську, або йдіть у мерію і питайте, де її замовити можна.
— Мені таку треба, оби в хижі до потолка була. Мож мало й май велику, товди ї на дворі мож покласти.
— Добре. Беріть мою за 50 і йдіть собі з Богом, – нарешті не витримав продавець. І баба щасливо вхопила дерево…
У багажник водієві маршрутки ялинка не помістилася. Тому він вирішив прив’язати її зверху до машини.
Приїхали вони в село…а ялинки немає… загубилася десь по дорозі. Баба сердита, аж розчервонілася.
— Я за неї такі гроші дала, а прийду думу з пустими руками. Дідо ня ужене!
— Беріть, жіночко, 100 гривень – компенсацію, – пропонує водій.
—150 давайте! – раптом починає торгуватися баба Анця.
Чоловік простягнув старій гроші і поїхав. Вдоволена баба попрямувала додому.
— А де йолка? – здивовано спитав дід, побачивши веселу дружину.
— Купилам за 50, а продалам ї за 150! – усміхнулась вона.
— Товди йди на базар і мені купи!
Стара розповіла все, як було наспрпавді…
— Не переживай, у лісі їх повно росте. Ідім та урубаєме.
Піднялися вони на гору. Знайшли гарну ялинку. Дід лиш завів бензопилу і почав пиляти, як з’явилися якісь чоловіки.
— Ви – порушники і ми маємо право на вас скласти протокол!
— А ко ви такі? – дивується баба.
— Поліція, лісівники і громадські активісти. Саме проводимо рейд і шукаємо ялинкових крадіїв. Відповідно до статті 65 Кодексу України про адміністративні правопорушення незаконна порубка і пошкодження дерев і чагарників, знищення або пошкодження лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розсадниках і на плантаціях, а також молодняка природного походження і самосіву на площах, призначених під лісовідновлення, тягнуть за собою накладення штрафу розміром від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 85 до 170 гривень.
— Я тулько й не заробила! Сердиться стара, – А ви ліпше в городі перевірьте, кулько там ялинок продают. Думаєте, усі законно зрізані?
— І там будемо перевіряти. А вас не поштрафуємо. Новий рік скоро. То вам від нас попередження. Ідіть собі додому і більше не порушуйте чинне законодаство.
Почимчикували сумні старі до хати… Навіть не знає баба що робити. Ще свят без лісової красуні в неї не було…
Сидить вона і роздумує, який вихід знайти з ситуації, де ялинку роздобути, аж раптом, чує дзвінок. Входить на подвір’я, а там якийсь чоловік із зеленими пакунками.
— Вам кого? – питає баба.
— Та хоч і вас. Ялинка потрібна?
— Ще й як! А маєте? Кулько за ню просите? Яка її висота?
— Маю різні. Повний багажник. Підходьте, виберіть собі.
Стара зраділа, вибігла на вулицю і думає:
— Но та сяк… буде й на моюй вулиці свято! Ще оби велику ми дешево дав, було би вобще добре.
І враз… бачить баба, що ялинки – штучні.
— Пак ви, паночку, што… кота ми у міхови хотіли продати? Пак ото іскуственні дерева!
— А я й не казав вам, що живі… Але гляньте, які гарні, які в них віти розлогі. І голки вам на килим осипатися не будуть, і ароматизатор даю в подарунок.
— Айбо у мене традиція така… хащову класти… я ї ніґда ще не нарушала…
— У нашій державі закони пишуться для того, щоб їх порушувати. А ви якусь традицію боїтеся змінити…
— Пак айбо то як оті вінки, што на кладвище їх несут…
— У Європі у більшості людей штучні дерева.
— Ото дійсно правда, син ми казав, што у чеху так є… Но а кулько за ню хочете?
— Велика 1200.
— Ото много. Ви ми за 150 найдіт. Тулько лиш уня у бюджеті на дерево гроши.
— Ось, думаю, ця підійде. Простягнув продавець старій ялинку, за яку від інших просив 450 гривень… просто пошкодував літню жінку і хотів зробити їй хоч щось приємне.
Баба радісно простягнула гроші, входила ялинку і понесла в хату… прикрашати її.
