На Хустщині Старий Новий рік святкують по-особливому
Для будь-якого європейця поняття «старий новий рік» звучить абсурдно. Та у нас його відзначають, у деяких населених пунктах навіть гучніше, ніж звичайне новоріччя. У Закарпатті 14 січня більш відоме, як Василя, а унікальні народні традиції, які сформувалися навколо свята, у цікавому й автентичному виді досі збереглися в одному із сіл Хустщини.
«Запрягайте, хлопці, коні»
Характерною прикметою Нового року у нашому краї завжди було щедрування – церемоніальний обхід хат із побажанням щастя членам сім’ї та розквіту господарства. Цей ритуал мав певне культове значення. У закарпатській Ізі, відомій Україні за мистецькими витворами з лози, багато оригінальних традицій, аналогів яким немає в жодному іншому куточку держави.
-Увечері, коли на небі з’являється перша зірка, починають збиратися ватагами хлопці. Вони беруть вози, прикрашають їх гілками ялини, домотканими килимами, причепурюють китицями та дзвіночками коней, інколи одягають їм на голови різдвяні віночки й вирушають у мандрівку селом, – розповідає головний спеціаліст відділу культури і туризму Хустської РДА Світлана Дзяпко. – І від переливу мелодійного дзеленькотіння весь населений пункт ніби оживає, довкола панує піднесена атмосфера і веселий настрій.
Цікаво, що ізяни не одягаються у різдвяні маскарадні костюми, а віншують односельцям у класичному українському національному одязі – і так уже багато сторіч, навіть за часів перебуванні Срібної Землі у складі інших держав. На головах парубків неодмінно має бути капелюх – кресаня,оздоблена квіткою. Ще однією характерною особливістю святкування Старого Нового року у столиці лозоплетіння є те, що колядувати ідуть тільки хлопці і виключно в ті будинки, де є дівчина на видання. Гурти складаються із 15-20 осіб, а загалом у Ізі щедрувальницьких груп декілька. Супроводжують хлопців баяністи, які акомпонують їм при виконанні релігійних пісень.
Коли в дім заходить хлопчик – на щастя
Крім потенційних наречених, парубки навідуються в гості і до Василів. Якщо дівчата слухають «концерт» задарма, то володарям «царського» імені за музично-театральне дійство потрібно заплатити. Співають ізяни ґаздам-односельцям старовинні церковні колядки, серед яких і відомі «Нова радість», «Небо і земля», у «Віфлеємі новина», так і тільки «свої» – «Стала нам ся нині новина».
-Кожен хлопець у першу чергу прагне завітати в гості до своєї коханої. Коли ватага наближається до хати і починає колядувати, хазяйка повинна запалити світло, на знак того, що гостям рада і готова їм відчинити. Поки дівчина накриває на стіл, парубки колядують перед входом у обійстя. Закінчивши приготування, вона запрошує усіх до кімнати. Юнак цілує її і кладе на голову подрузі свою кресаню. Батько ж дорослої доньки знає, що скоро слід чекати сватів. Хоч і засиджуються віншувальники у одній оселі недовго – хвилин тридцять, та інколи колядують майже до півдня наступного дня – треба ж обійти улюблениць усіх хлопців із гурту, – запевняє директор Ізянського СБК Віра Вучкан. – Інколи трапляється й таке, що дівчина не хоче приймати колядників, не вмикає світло. Тоді обурені юнаки можуть виламати їй ворота. Бували у селі й такі випадки.
Слід зазначити, що частують майбутні наречені гостей найвишуканішими наїдками, намагаючись якнайкраще продемонструвати свої кулінарні здібності. Але неодмінно на столі повинні бути шойт (сальтисон), домашня ковбаса, гурка та, звичайно ж, голубці. Вино у Ізі подають у спеціальних плетених 10-літрових бутлях. Також на рукодільних підносах повинні бути фрукти, тістечка, солодощі.
-Уже вранці на Старий Новий рік 7-12-річні хлопчики ходять віншувати. Вважається, що прихід маленького янгола до хати повинен принести щастя всій родині. До речі, зі сходом сонця на Василя у всіх помешканнях ізян вмикається світло, щоб діти бачили, що господарі вже прокинулись, – усміхається пані Віра.
Мешканці мальовничого села на Хустщині переконані, що як зустрінеш Новий рік (нехай навіть Старий), так його і проведеш… а отже вкладають у народні гуляння особливий сенс та передають давні обрядові традиції із покоління в покоління, примножуючи безцінну культурну скарбницю рідного краю.
