Як реагують закарпатці на людину, що впала
Соціальний експеримент
Життя, як кажуть, суцільна смуга зльотів і падінь. Але якщо не вдаватись до афоризмів, то кожен із нас бодай раз падав, у прямому значенні слова. Тож цікаво, якою ж є реакція краян на перехожого, який раптово впав посеред вулиці.
«Послизнувся, упав, очунявся, гіпс…»
Чомусь пригадується крилатий вислів із фільму «Діамантова рука». У нашому випадку він, як ніколи, доречний. Наш помічник, випробовуючи краян на співчутливість, сміливо кидався на асфальт на переході, на бруківку у центрі міста… Однак далеко не всі із натовпу поспішали на допомогу незнайомцеві…
Коли наш учасник експерименту Василь навмисне спіткнувся об бордюр і впав на клумбу, кілька жінок поглянули на нього із задоволеними усмішками на обличчях, байдуже рушили далі. Двоє хлопчаків підбігли і почали лаяти чоловіка за те, що він лежить на землі. Жіночка, років 60, почувши обурення молоді, і сама долучилась до повчань, згадуючи всіх, хто колись нищив комунальне майно, ламав лавиці, сміттєві урни, дорожні знаки, крав квіти, розбивав вікна.
Проте у декого реакція була інакшою. Скажімо, дідусь років 70 поспішив подати хлопцеві руку і допоміг підвестися. Не залишили чоловіка у біді і двоє молодих дівчат, навіть шестеро школярів гуртом піднімали нашого «піддослідного». Правда, далеко не всі і тут виявились такими співчутливими. Дехто навіть відвертався, хтось – просто мовчки обходив незнайомця стороною… Що сказати – добро теж здатні творити, на жаль, далеко не всі….
Лежачий «поліцейський»
Та найцікавішим наше дослідження виявилося на переході.
Василь на «зебрі» ніби випадково послизнувся (автомобілів на той час поблизу не було). Перші десять перехожих, кваплячись потрапити якомога швидше на інший бік вулиці, мало не наступаючи на лежачого чоловіка, байдуже пронеслися повз нього. Водії, що незабаром поволі почали під’їжджати до місця пригоди, спочатку сигналячи, врешті-решт, сердито повибиралися зі своїх автівок, аби з’ясувати, що ж трапилося. Пересвідчившись, що незнайомець живий і неушкоджений, чи не кожен із них із лайками накинувся на Василя, дехто навіть розмахував кулаками. Дивно, але жоден із них не спитав, як почувається чоловік, чи непотрібно йому викликати карету «Швидкої».
Відтак перед одним із супермаркетів наш дослідник теж зайняв «бойову» позицію. Один із покупців саме виштовхував до автівки корзину з продуктами. Тож Василь опинився безпосередньо у нього на дорозі. Кремезний чоловік замість того, аби допомогти незнайомцю підвестись, на ходу вигукнув: «Ану вставай! Не вештайся під ногами! Розвелось тут усяких лежачих поліцейських!» і мало на наїхав на нього візком.
Утім більшість краян і цього разу безтурботно, мов сновиди, оминали нашого експериментатора. Тільки двоє жінок підійшли ближче, щоб подивитись, що відбувається насправді…
Здається, наше суспільство щодалі більше байдужіє… І вже точно хочеться перефразувати відомий вислів Достоєвського, що цей світ може врятувати не краса, а тільки доброта… Прикро, що довкола її так мало…
