Я і моє щастя
Одному закарпатському дідові виповнилося сто років. Понаїхали кореспонденти – вітають, розпитують, знімають…
– От ви, діду, жили при багатьох владах: і при мадярах, і при чехах, і при німцях, і при москалях… Коли вам жилося краще?
Дід почухав потилицю, подумав і каже:
– При мадярах було краще…
– Діду, то ж була чужа держава. Мадяри нас не любили, зневажали, мову свою змушували вчити! А тепер у нас своя держава. Живемо вільно, говоримо, що хочемо… Ви не поспішайте, подумайте ще… То коли вам жилося краще?
Дід знову почухав потилицю. Помовчав трохи і знову за своє:
– При мадярах, дитинко, жилося краще…
– Тоді ж і хліб був дорогим, і жандарми жорстокими… Вас же називали “будуш орос” (вонючий русин). А тепер у нас демократія. Шоколадки наші українські найкращі в Європі, цукерок можна купити скільки хочеш… То невже тепер гірше вам живеться?
– Ти, дитинко, мені голову не мороч. Може тобі тепер і добре, а мені було краще при мадярах. Молодим я тоді був.
Пригадався мені саме цей анекдот. І не просто так – завдяки Сергію Батурину Сергій Батурин і його “Шизґарі”. Занурився нині у сімдесяті роки, пригадав школу, юність… І хоча я жив не в столиці – все у нас було те саме. І “контори”, і “фарцовка”, і гітари, і дівчата, і стосунки… І хоча була тоді диктатура партії, хоча відправляли на Колиму на десять років тільки за негативне висловлювання про комуністів, хоча був дефіцит продуктів першої необхідності…
Якось приїхав до нас у село родич із Харкова. Старший на три роки, міський пацан у справжніх американських джинсах. Якими очима я дивився на ті штани! Він звернув на це увагу і запропонував: “Хочеш, я тобі їх продам?” – “За скільки?” – “За два рублі”.
Я, простий хлопець із села, і подумати не міг, що два рублі – то дві сотні. Побіг додому, сказав мамі. Мама здивувалася, але, певно, подумала, що джинси старі – витягнула з гаманця гроші і віддала мені два карбованці. Яке ж було здивування мого родича коли він побачив ті гроші!
Лишився я тоді без джинсів…
Але мова не про те. Завдяки хорошій книзі я поринув у минуле.
І не біда, що тоді був совок, що був тотальний контроль над вчинками і помислами, не було сексу… Не біда… Просто тоді ми були молодими, щасливими і не уявляли, що молодість може бути іншою…
Василь КУЗАН, zakarpatpost.net