Москаль прокоментував чергову «сенсацію» про сепаратизм на Закарпатті
– Випадково натрапив у інтернеті на «роздуми» дитячої письменниці й громадської діячки Лариси Ніцой, котра понаписувала про Закарпаття такі жахіття, що якби в мене на голові було волосся, воно точно стало б дибки! Ось лише деякі тези: «На Закарпатті дві третини випускників угорськомовних шкіл не володіють українською мовою», «Подруга недавно побувала на Закарпатті й хотіла поселитися в готелі, то українською мовою її вже й не зрозуміли!», «Населення готове інтегруватися в угорське суспільство в будь-яку хвилину», «Угорський уряд платить українським батькам на кожного учня по дві тисячі гривень, і українці надають перевагу угорським школам», «Місцеві меншини сьогодні сплять і бачать себе в Угорщині» і так далі й тому подібне. А підсумок «умовиводів» такий: «Якщо ситуацію пустити на самоплив, уже за три роки може постати питання про відділення Закарпаття!»
Мені важко уявити, яким чином такі страхіття могли зародитися в голові «дитячої письменниці й громадської діячки», але на всяк випадок скажу їй таке.
По-перше – приїжджайте на Закарпаття особисто й поспілкуйтеся з випускниками шкіл національних меншин (не тільки угорськомовних, але й румунських, словацьких, німецьких, чеських, ромських і так далі). І ви переконаєтеся, що всі вони розмовляють українською мовою, причому краще, ніж значна частина народних депутатів, котрі сидять у Києві, працюють у найвищому законодавчому органі країни, а українською не володіють взагалі!
Друге – поясніть своїй подрузі, яка начебто не змогла поселитися в готель (хоча це швидше за все вигадка), що на Закарпатті збереглися найбільш архаїчні й строкаті говірки української мови. Тут є сусідні села, мешканці яких розмовляють по-різному. І нічого поганого в цьому нема, навпаки – місцеві говірки слід берегти й використовувати на загальноукраїнському рівні. Наприклад, пісня «Пливе кача по Тисині», яка стала баладою для вшанування тих, хто загинув під час Революції Гідності і в ході бойових дій на Донбасі, була написана на Закарпатті лемківською говіркою. Зараз вона відома по всій Україні й далеко за її межами. І жодного сепаратизму в цьому немає.
Третє – те населення, яке хотіло інтегруватися в угорське суспільство, виїхало із Закарпаття в Угорщину ще в середині 90-х минулого століття (причому це було не тільки угорськомовні, але й україномовні мешканці області). А ті люди, що залишилися тут, хочуть жити в Україні. Щоб упевнитися в цьому, варто приїхати на Закарпаття й поспілкуватися з ними на цю тему.
Четверте – угорський уряд підтримує фінансово свою національну меншину, але хто заважає Україні підтримувати фінансово українські меншини в Угорщині, Словаччині, Румунії, Грузії, Придністров’ї й так далі? Це загальносвітова норма й залежить тільки від фінансової спроможності країн і бажання їхніх урядів.
П’яте – хочу нагадати шановній «дитячій письменниці й громадській діячці», що в Україні діє закон «Про національні меншини», стаття 6 якого прямо говорить: держава гарантує всім національним меншинам користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах, розвиток національно-культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних і навчальних закладів, повідомляє zakarpatpost.net прес-служба Закарпатської ОДА.
І наостанок – мені вже набридло спростовувати різну маячню від російських спецслужб, а також деяких наших «громадських діячів» та журналістів, частина котрих із професійної провокаційної діяльності, а частина просто в погонях за сенсаціями чи гучними заявами вигадують відверті дурниці про сепаратизм на Закарпатті! Відповідально заявляю, що так званий закарпатський сепаратизм існує тільки поза межами Закарпаття, а конкретно – в головах людей, котрі відірвані від реальності, вигадують різні страшилки й самі в них вірять.
