Чи є в закарпатських пострадянських комунальних фірм надія на відродження?

19 березня  починаючи з 1994 року в нашій державі відзначалося свято працівників житлово-комунального господарства. Хоча ЖЕКи -ЖРЕРи вже повністю довели свою управлінську неспроможність вирішувати проблеми жильців багатоповерхівок, хоча їх ліквідовано і замінено на сучасні ОСББ (правда, вони у нашому місті створені далеко не в усіх будинках), але в декого досі залишається ностальгія за радянськими комунальними фірмами. Звісно, свято стосується і інших господарств комунальної власності, які залишились – Водоканалу, прибиральників тощо… Тож що думають наші краяни про комунальну реформу. Можливо, й інші комунальні підприємства потрібно переформатувати?

Юлія Мороз, пенсіонерка

Свого часу ЖЕКи були потужними фірмами, які дійсно робили багато задля блага мешканців міста. Потрібно було сплачувати  копійки, але прибудинкова територія прибиралася, під’їздите були занедбаними, можна було викликати сантехніка… Потім усе розвалилося. Останнім часом  житловики дійсно нічого не робили, тільки брали гроші за видачу різних довідок, якими просто шантажували краян. Як на мене, руйнувати те, що ми мали, було не зовсім доречно. Можливо,розумна реформа дала б фірмам друге дихання. А так тепер повна плутанина. Є ОСС, немає ОСББ… Деяких жильців важко згрупувати. Не всі хочуть давати гроші на ремонти,потім іншим доводиться перекривати збитки. А хтось у квартирі зовсім не живе… Хтось видає її іншим… Однак у тій формі, у якій працювали  житлово-комунальні господарства останні роки, існувати вони однозначно більше не могли.

Віктор Щадей, підприємець

Ліквідація ЖЕКів – подія очікувана. І я цьому радію. Ми створили об’єднання співвласників, замінили електропроводку, перекрили дах, впорядкували підвали, замінили вікна. Зараз будинок гарний і всі задоволені. Щодо прилеглої території, то проводимо кілька разів на рік толоку, прибираємо, фарбуємо лавиці, висаджуємо квіти. Усі задоволені. Думаю, Водоканал також потрібно приватизувати. І їх має бути в місті кілька. Споживач повинен обирати, послугами якої фірми користуватися, зважуючи при цьому на цінову політику і якість надання послуг. А так – бардак… Прорвало трубу – половина міста півдня сидить без води. Украли кришку з люка, щоб встановили нову, треба чекати кілька місяців. А шукачі металу не сплять… Та покришки можуть бути не лише металевими. Аби їх не цупили, потрібно думати наперед. Чавунні досі залишилися тільки в нас. У Європі їх не експлуатують уже давно. Забиті ливне приймачі – також одна з проблем, із-за якої підтоплює вулиці, у тому числі людні і центральні. Якби фірма мала господаря, та ще й доброго, такого б не було. А так…державна власність і безвідповідальність перед містянами. Тож, гадаю, комунальні підприємства  мають стати приватними.

Руслана Шимон, модельєр

Навіть не хочеться говорити про вчорашній день. Знаю, що пенсіонери з меланхолією задують радянські часи і безкоштовне обслуговування краян, копій очну плату за послуги. Утім я цього не застала. Скільки себе пам’ятаю, ЖЕК був головною біллю для родини. Батьки платили за «повітря», тобто за ненадані послуги.

Переконана, що аби в місті був порядок, потрібна серйозна трансформація усіх підприємств державної та комунальної форми власності. У якому ж стані старі фірми, заводи, що колись були державними? Якщо їх не викупили, не приватизували, то на околицях міста бачимо тільки руїни… чи б то останки колишньої величі.

Комунальні фірми мають перерости у сучасні конкурентоспроможні підприємства. Як «АВЕ», наприклад. Стосовно прибиральників, то фірм, які б займалися підмітанням вулиць має бути багато і працівники кожної з них мають бути закріплені за певними ділянками і місті… Узбережжя водойм також повинні прибиратися. Та, як правило, це роблять волонтери. Проте пропоную до такої праці залучати тих,хто саме смітить на вулицях та на лоні природи. Громадські роботи – найкраще покарання за шкоду довкіллю чи забруднення рідного населеного пункту.

Юрій Грабар, торговий представник

Дехто досі не вірить у те, що ОСББ- хороша альтернатива ЖЕКам.  Знаю, як важко збирати гроші від жильців, які живуть на верхніх поверхах,коли трапляється аварія з витоком води у підвалі і від мешканців перших поверхів, коли протікає дах. Люди перестали вірити іншим… розумію, що статки в більшості з нас  скромні… але цю віру в добрі наміри інших вбили в багатьох саме ЖЕКи, які брали з населення щомісячну  плату,  чи б то благодійні внески… за ремонти, які десятиліттями не проводили. Побиті вікна, пошарпані двері, облуплені під’їзди… саме такий спадок дістався нам після діяльності житлово-комунального господарства. То була політика «і сам не гам, і другому не дам», поведінка, як у собаки на сіні.

Роздуті штати і ніякої роботи. Саме така асоціація в мене досі виникає при думці про житлово-експлуатаційні контори.

А от отримати довідку там було дуже важно. Радію, що пострадянські фірми ліквідовано, що зараз багато що змінилося. Хоча згуртувати  краян деколи складно. Але про комунальні служби у мене своя думка. Мені шкода працівників подібних старотипних фірм. У них зношена тридцятирічна техніка, як правило, невисокі заробітні плати, на роботі часто бюрократизм…Так же бути не повинно. З якими машинами прочищають каналізаційні колектори німці! Як вони лагодять, замінюють водопровідні труби! Там немає такого, що роками протікають крани… Ми повинні вчитись від них, набиратися досвіду і реформуватися, а не сумувати за минулим.

Кароліна Юрчак, юрист

За що ж сплачували мешканці будинків, яким судилося жити під «опікою» житлово-експлуатаційних контор? За логікою, комунальники  мали надавати цілий спектр послуг: вивезення сміття, прибирання під’їздів та прибудинкової території, якась сума мала іти на поточні і капітальні ремонти тощо. А що з цього всього робилося? Тож чи логічно сумувати за тим, чого й не було?

Ми мали в руках пречудовий документ – договір між ЖЕКом і мешканцями. Звичайно, ніякого обговорення, ніякого права на поправку люди не мали, документ їм спускали зверху через уповноваженого. Якщо хтось не платив за «послуги», могли покарати – не видати довідку, яка була потрібною для оформлення субсидій. Отже, на моє переконання, сталося те, що мало статися. І це добре!

Щодо інших комунальників, то, гадаю, що поступово ми наближаємося до зміну свій сфері. Вони необхідні, вони вимушені.

Приміром, у Франції, діють так звані комуни, які  у сфері міського господарства, вирішують велику кількість проблем, що стосуються повсякденного життя громадян. Під контролем  цих комун питання щодо організації водопостачання, каналізації, вивезення та переробки побутових відходів, технічного обслуговування та освітлення більшості вулиць і доріг, роботи міського транспорту, управління деякими соціально-культурними установами (яслами, бібліотеками, диспансерами), забезпечення громадського порядку, безпеки та дотримання санітарно-гігієнічних вимог. У цілому за кордоном, особливо в розвинених економічно країнах комунальні послуги завжди були об’єктом пильної уваги з боку приватного бізнесу, причому з сильною конкуренцією. Якщо ми справді прагнемо до Європи, то маємо рівнятися саме на кращий досвід інших держав.

 Марія УЖАНСЬКА, газета «Наш Ужгород», ексклюзивно для zakarpatpost.net