Чому закарпатка запропонувала суперниці очі замість чоловіка
Галя одружилася у 25. Із Миколою вони аж п’ять років зустрічалися.І от нарешті вирішили побратися. Микола жив у сусідній області. Працював у місті, то там у гуртожитку і жив. Але дуже хотів у село. Тому багато допомагав Галиним батькам у будівництві. І вони його давно мали за свого. Але одружуватися не поспішав, бо казав, що вдома хвора мама. То треба часто їхати їй допомагати.
І от уже всім родичам оголосили день весілля. А з боку Миколи ніхто з родичів не зголошувався приїхати. Хіба троє його колег. Та й це не дуже здивувало родину Галі. Одинак із хворою матір’ю – такими родичами не дуже цікавляться. Навпаки, Миколу дуже жаліли.
Але напередодні весілля приснилася Галі якась жінка. Видно, що жінка була дуже п’яна. Сукня на ній розірвана. Туфлі протоптані. Жінка була молода, але якась дуже змучена.
Так от, сниться Галі, що ця жінка стала навпроти неї і сумно так каже: «Чому ти забираєш мого чоловіка?». Галя так настрашилася, що навіть не могла відповісти. «Ну забирай, – каже жінка, – але мені віддай свої очі». На цьому Галя прокинулася о третій ранку і вже не змогла заснути. Батькам про сон не розказала. А тільки Миколі.
Він довго мовчав, а потім притиснув її до себе і поцілував: «То в тебе перед весіллям такі страхи». Галя одразу заспокоїлася.
Зіграли вони весілля. Менш як за рік у них народився синочок – Миколка. Вже й минуло десять років, чекають вони на ще одну дитину. І Галя починає себе погано почувати. В неї різко падає зір. Лікарі кажуть, що таке буває під час вагітності. Дійшло до того, що Галя ходила майже навпомацки.
Але тут помирає Миколина мама, і він хоче їхати додому. Галя, звісно, з ним поїхати не може. Та й нікого з родичів із собою брати Микола не хоче. Каже, що сам впорається. Бо на похорон з’їдеться багато рідні. Микола поїхав. Та батько Галі все ж подався за ним услід, щоб допомогти зятю у такий скрутний час. Коли сіли за комашню, ніхто особливо і не розумів, що це Миколин свекор. Люди розговорилися про родинні справи.
«А твоя жінка померла! – кажуть Миколі сусіди. – Так п’яна на вулиці і померла. Ми її цілим селом і поховали».
Миколин свекор став перепитувати незнайомих йому людей: як це? яка жінка? «Та женився Микола у 20, – розповіли вони. – Щось у них пішло не так. І спилася помаленьку Ганна. А коли почула, що він від’їжджає, то вже її тверезу більше ніхто й не бачив. Якби люди її не годували, то з голоду б померла».
Свекор був приголомшений: як це, всі ці п’ять років Микола був одружений і залицявся до його доньки? Через тиждень спробував поговорити із зятем. Той не став віднікуватися чи виправдовуватися. Навпаки, зразу у всьому зізнався. Казав, що йому соромно було їм про це розповідати. Та й боявся, що його просто відкинуть. А так хотілося мати спокій, добру сім’ю. Батько їх залишив рано. Тому завжди відчував якесь сирітство. Розповіли про цю історію і Галі. І тут вона згадала про сон напередодні весілля.
Всі дні вагітності Галя благала прощення у незнайомої жінки. На Миколу вона не сердилася: а може й справді йому було ніяково в цьому зізнаватися. А от лікарі дуже боялися, що під час пологів Галя взагалі може осліпнути. Але сталося якраз навпаки. Народився їхній синок здоровим та гарненьким. А Галя знову почала чітко бачити усі предмети. І цим дуже здивувала лікарів та й себе також.
Через рік вони приїхали в Миколине село. Принесли квіти до могили його матері, батька. А потім Галя попросила повести її до могили Ганни. Чоловік, видно, й сам про це думав, просто не хотів тривожити дружину таким проханням. Там хтось хреста поставив.
Галя і Микола довго мовчали біля могили, кожен про своє. На тому хресті була шкільна фотографія. Мабуть, іншої не знайшлося, тільки з випускного альбому. На Галю дивилася усміхнена молода і дуже красива дівчина в шкільній формі. Здавалося, вона зовсім не сердилася на Галю. А навпаки – була рада гостям, які з такої далечі принесли їй квіти.
Марія КАДАР, газета “Екстра Закарпаття, екслюзивно для zakarpatpost.net
