Хто перед Євробаченням вигнав із Києва закарпатських ромів?
Увечері 21 травня група осіб без суду і слідства прийшла закривати ліванське кафе “Лінас” у центрі Києва. Мотивувалося це конфліктом між працівниками та невдоволеними якістю обслуговування відвідувачами, який нібито відбувся напередодні. Однак прапор неонацистської формації Misanthropic Division, лексика на кшталт “чурбани” і показова зйомка “закриття” на відео (без пред’явлення відеодоказів самого конфлікту) вказують на присутність мотиву расової ненависті. І хоч громадськість і заступилася за “Лінас” показовими його відвідинами та антирасистським концертом групи Pushkin Klezmer Band, правоохоронні органи не поспішають розслідувати злочин, пише 112.ua.
У ніч на середу, 24 травня, на залізничному вокзалі люди у військовій формі побили групу ромів, які від’їжджали в Закарпаття. Жителів стихійного поселення біля озера Нижній Тельбін вигнали звідти з нагоди Євробачення – щоб гостям міста не було соромно бачити їх з вікон поїздів. Але коли тобою рухає ненависть, навіть вигнання виявляється замало. Нападники представилися (оцініть оксюморон!) як ГО “Безпека життя” (єдина згадка про цю ініціативу є на youtube-каналі відомого праворадикала Дмитра Корчинського). Про те, чи буде поліція розслідувати цей інцидент, теж поки нічого не відомо.
Перед кожним публічним заходом ЛГБТ-спільноти в праворадикальному сегменті соцмереж з’являються обіцянки зриву і фізичного насильства, які в ряді випадків реалізуються. На марші до 8 березня цього року в бік учасниць літала зеленка. У лютому відбулося відразу дві атаки на виставку картин Давида Чічкана, в процесі яких пошкоджень зазнали не тільки картини й охоронець Центру візуальної культури, але й ветеран АТО, який проходив повз. Сам центр і його співробітники мають тривалу історію нападів на них з боку крайніх правих.
Найчастіше об’єктами злочинів на ґрунті ненависті стають представники меншин, але часом дістається й політичним опонентам – активістам лівих поглядів, та й просто випадковим перехожим. І хоча, за даними Групи моніторингу прав національних меншин, кількість злочинів на ґрунті ненависті в країні не збільшується (і відчутно зменшилася порівняно із ситуацією десятирічної давності), кожний окремий інцидент для потерпілих у ньому може бути вкрай неприємним. Особливо за відсутності адекватної реакції правоохоронних органів.
Навіть у тих нечастих випадках, коли злочини на ґрунті ненависті доходять до суду, мотив ненависті і реальна тяжкість вчиненого може ніяк не позначитися на вироку. Нападників на Марш рівності 2015 року (тоді понад десяток людей зазнали тілесних ушкоджень, у тому числі ледь не загинув один поліцейський), як наслідок, було засуджено за статтею “Хуліганство”, вони тримали по два роки позбавлення волі. На лаву підсудних при цьому потрапили лише четверо з кількадесят людей, котрі не одну годину носилися по Оболоні із “сафарі” – саме так у праворадикальних колах називають сплановане полювання на людей. Так само за хуліганство засуджено паліїв кінотеатру “Жовтень”, які атакували його з нагоди ЛГБТ-тематичного фестивалю.
Все це, звичайно ж, ані краплі не схоже ані на відповідне покарання, ані на запобігання подальшим подібним злочинам. Тому вони повторюються. Про головного ініціатора закриття “Лінаса” Михайла Ковальчука відомо, що він чіпляється до іноземців вже роками. І, вочевидь, абсолютно комфортно почувається. На відміну, звичайно ж, від іноземців.
Чи комфортно нам з вами жити в місті, де відбуваються такі речі? Питання риторичне.
