Чи можна запрацюватися до смерті? Понаднормова робота
Тривалість середньостатистичного робочого дня в Японії – одна з найбільших у світі, і деякі молоді японці буквально запрацьовуються на смерть. Громадяни закликають уряд до більш рішучих заходів.
Мічіо Нішіґакі дуже пишалася, коли її єдиного сина Наоя запросили на роботу до великої телекомунікаційної компанії, щойно він закінчив університет.
Йому подобалося працювати з комп’ютерами, і ця робота видавалася прекрасним стартом в умовах напруженої боротьби за робочі місця серед японських випускників.
Утім, через два роки пані Нішіґакі помітила, що не все так добре.
“Він і раніше згадував, що багато працює, але стверджував, що почувається нормально, – розповідає вона. – Та потім він приїхав додому на похорон мого батька – і вранці не зміг встати з ліжка. Він лише повторював: “Дай мені поспати, мамо. Я не можу встати. Вибач, але я ще трохи посплю”.
Пізніше вона дізналася від його колег, що він працював майже цілодобово, пише ВВС. Україна.
“Зазвичай він ішов на останню електричку, але якщо не встигав, то ночував прямо за робочим столом, – каже вона. – Одного найгіршого разу він мусив працювати всю ніч і до десятої години наступного вечора, тобто 37 годин поспіль”.
Ще через два роки Наоя помер від передозування лікарських засобів. Йому було 27. Його смерть офіційно визнали одним з випадків “кароші” – так у Японії називають смерть від надмірної праці.
Довгий робочий день – частина японської культури, тож “кароші” – явище не нове. Вперше його зафіксували в 1960-ті роки. Втім, нещодавні випадки у відомих компаніях знову привернули увагу громадськості до цієї проблеми.
Наднормові години
На Різдво 2015 р. вчинила самогубство 24-річна Мацурі Такагаші, працівниця японського рекламного агентства Dentsu.
Як виявилось, останнім часом перед смертю вона майже не спала, працюючи по 100 і більше наднормових годин на місяць.
За словами Макото Івагаші, це не є чимось унікальним, особливо серед молодих працівників, які тільки розпочинають свою кар’єру. Пан Івагаші працює в службі Posse, яка, зокрема, пропонує молодим працівникам підтримку через телефонну лінію довіри. Більшість тих, хто телефонує, скаржиться на надто довгий робочий день.
“Це дуже сумно, але молодь вважає, що не має вибору, – пояснює він. – Або кидати роботу, або працювати по 100 годин. А якщо кинеш, то не виживеш”.
Ще більше ускладнює ситуацію відсутність будь-яких гарантій, додає пан Івагаші.
“Кароші” траплялося і в 1960-х, і в 1970-х. Але різниця в тому, що тоді люди, які віддавали роботі багато годин, могли не боятися втратити робоче місце. Нині ж немає жодних гарантій”.
Культура перепрацювання
За офіційними даними, від “кароші” щорічно гинуть сотні людей – це смерті від інфарктів та інсультів, а також самогубства. Втім, громадські активісти переконані, що справжні показники набагато вищі.
Як виявило нещодавнє опитування, майже у чверті японських компаній є працівники, які працюють понад 80 наднормових годин на місяць, часто без додаткової оплати. А в 12% компаній працівники долають позначку в 100 годин на місяць.
Ці цифри мають значення: 80 наднормових годин на місяць вважаються порогом, за яким збільшується ймовірність раптової смерті.
Від японського уряду дедалі наполегливіше вимагають дій. Утім, це непросте завдання – змінити культуру, де вже не перший десяток років вважається неприпустимим іти з роботи раніше колег чи начальника.
Раніше цього року уряд запровадив практику “преміальних п’ятниць”: кожну останню п’ятницю місяця він заохочує компанії відпускати працівників додому о третій годині дня. Японцям також рекомендують частіше користатися відпусткою.
Всі працівники мають право на 20 днів відпустки щороку, та наразі близько 35% не беруть з них жодного дня.
Вимикання світла
В районній раді Тосіми – одного з центральних районів Токіо – вирішили вдатися до радикальних заходів. Щоб спонукати працівників не засиджуватись на роботі, рівно о сьомій у всіх кабінетах вимикають світло.
“Ми обрали такий сигнал, який неможливо не помітити”, – каже менеджер Хітоші Уено.
“Справа не лише в тому, щоби скоротити робочі години. Ми очікуємо від наших працівників ефективної та продуктивної праці протягом дня – і насолоди від вільного часу. Ми прагнемо повністю змінити робочу атмосферу”.
Він недаремно акцентує увагу на ефективності. Попри повсюдне перепрацювання, Японія – найменш продуктивна країна “Великої сімки”.
Втім, активісти вважають урядові ініціативи надто слабкими й епізодичними. Основна проблема лишається без розв’язання: молоді працівники помирають, бо працюють надто тяжко та довго.
Єдине рішення, на думку активістів, полягає в законодавчому обмеженні кількості допустимих годин понаднормової праці.
Раніше цього року уряд запропонував встановити таке обмеження на рівні 60 годин на місяць – але з уточненням, що в “періоди особливої завантаженості” компаніям буде дозволено піднімати ліміт до 100 годин. Нагадаємо, що 100 годин – це вже однозначне збільшення ризику “кароші”.
Потреби працівників
На думку критиків, уряд віддає перевагу діловим та економічним інтересам країни, нехтуючи добробутом працівників.
“Японці надіються на свій уряд, але той їх зраджує”, – каже Коджі Моріока, науковець, який присвятив 30 років вивченню “кароші” як явища.
Тим часом, гинуть нові й нові працівники, а групи підтримки їхніх сімей розростаються.
Мічіо Нішіґакі, в якої робота відібрала єдиного сина, переконана: Японія вбиває своїх найсумлінніших працівників, якими мала б дорожити.
“Компанії цікавляться лише швидким прибутком, – каже вона. – Мій син любив свою роботу; він міг і хотів виконувати її якісно. Так само й інші молоді люди, поки ще живі”.
“Дайте їм можливість працювати нормальну кількість годин і не надривати здоров’я – і країна ще пишатиметься ними”.
