Чому Колочаву не можна декомунізувати? ФОТО
Село Колочава Міжгірського району – унікальне місце не лише на Закарпатті, але й в Україні. Тут, де зліва і справа розташувалися пишні Карпати, змогли зупинити час і створити унікальний мікс епох.
У селі, де проживає 8 тисяч населення, половина якого знаходиться на заробітках, на сьогодні функціонує 10 музеїв.
Найколоритніший з музеїв – музей під відкритим небом (скансен) «Старе село». Тут зібрані пам′ятки різних епох і можна зустріти експонати, яких майже не лишилося в Україні, адже за всіма нормами закону вони потрапляють під дію декомунізації.
Тут стоїть «сонячний» Ленін. Колочавський Володимир Ілліч навряд колись перетвориться на Ленона, а ще він чи не єдиний вітчизняний «вождь», який так близько бачив і продовжує милуватися Карпатами. А ще мало де Ленін отак просто “ужився” із Романом Шухевичем.
Тільки у Колочаві й досі вітають «делегатів з′їзду Народних комітетів Закарпаття в Києві» та вивішують на будинках банери «Хай живе Закарпаття у складі Радянської України!». І біля тих же будиночків стоять червоні прапори і радянські «славетні» таблички. Тільки тут можна зустріти вулиці імені Карла Маркса та «8-го Марта». А на вагончиках легендарної Колочавської вузькоколійки сяють написи «СССР»…
Але не варто бити тривогу через відродження радянського минулого на окремо взятій території. Усі вище перераховані атрибути радянщини– це експонати музею «Старе село». Своєрідні замальовки, які трохи схожі на містичну машину часу – від 1939-го, чи й раніше, до кінця Радянської імперії.
Ці землі бачили багато. Й у сучасність колочавці привносять свої родзинки і цікавинки. Так, нещодавно там відкрили «Колочавську приймальню Геннадія Москаля». Стоїть тепер просто неба у «Старому селі». Невідомо, чи відбуватимуться там прийоми жителів, але на відкритті приймали всіх. І навіть пригощали.
У 2015 році на території «Старого Села» заклали камінь на місці, де має бути зведена перша каплиця єдиної Помісної Православної церкви в Україні. На сьогодні це все ще камінь, але місцеві мешканці не втрачають надії і вірять. Просто вірять.
А чи знали ви, що у Колочави є свій власний гімн? «Колочава моя, моє рідне село, ти в долині Тереблі живеш. Ти сьогодні не та, як колись ти була. Едельвейсом у горах цвітеш…», – співають на святах місцеві мешканці.
Серед туристів міжгірську Колочаву вже давно кличуть найгостиннішим селом Закарпаття. Тут дійсно вміють і працювати, і святкувати, і гостити. Мабуть, це своєрідна традиція і ментальна візитівка місцевого населення. А якби ще у Колочаву організувати централізований вивіз сміття та якусь більш-менш пристойну каналізацію, аби не у річку… То було б місцевим щастя не менше, ніж від церкви.
Кому не до смаку музеї, старовинна атрибутика і залишки старої епохи, тому залишаються Гори – найкращі гори серед тих, які може осягнути людське око і серце. Карпати у Колочаві, як на долоні. І ми, люди, у них, як на долоні. Село стало уособленням гармонії людини і природи. «Колочава, Колочава… Гори зліва, гори справа…».
