Як двоє закарпатців поїхали на заробітки на інвалідних візках

Дві пенсії не могли прогодувати трьох людей

Сьогодні часто кажуть: коли б не нестатки… Або: коли б батьки нам допомогли! Мої знайомі Василь і Олена так не говорять. Обоє вони – без ніг. Їздять тільки на інвалідних візках. Але скільки в них життя! У Олени в батьків однокімнатна квартира. Вдома є ще сестра. У Василя батьки – пияки. Вони вже набридли всьому селу. І от Василь та Оленка побралися. Люди казали: так, одному страшно, та хочу будуть одне до одного говорити.

• Вона втекла в Італію від слів циганки. І трапилось неймовірне

Але тут почалася криза 90-х. На той час у них вже був синочок. Коли жінка завагітніла, від дитини її відмовляли всі: родичі, знайомі, лікарі. А коли вона народила, медсестра принесла їй дитину, а сама в другій палаті невдоволена забуркотіла: «Розводять тут калік». Проте Олена не образилася, вона тільки змучено посміхнулася до новонародженого сина.
Дві інвалідні пенсії не могли прогодувати трьох людей. На рік вони якось притулилися у старої жінки, яка не мала дітей. А потім подружжя поїхало… на заробітки. Так, так, разом із бригадою земляків вирушили до Австрії. Василь дуже добре розумівся на будівництві. Він там став і архітектором, і прорабом. Замовники його справді на руках носили. А Олена тим часом готувала їсти. Прив’яже малого до себе і куховарить.

• Закарпатка відмовилася від власної доньки. А далі трапилось неймовірне

Десять років вони так працювали. А потім повернулися додому. Тут їм виділили землю під будівництво. Спочатку жили у вагончику. А через два роки – вже у своїй хаті. Дуже люблять односельці приходити до них у гості. Бо не чути в цій хаті жодних нарікань. Замість того, аби скиглити, тут завжди думають, як допомогти собі і людям. Буває, зайдеш до хати, а там – нікого. А Олена… поле грядки, малий Степанко їй допомагає. А Василь на візку… косить траву!

Єдине, що їх сьогодні обурює: ставлення держави. От приїде Олена до сільської крамнички, а там пандуса нема. Продавчиня вже знає, все їй приносить на вулицю. А в райцентрі – теж не краще. Наприклад, до пенсійного фонду ніби і веде пандус. Але бодай один чиновник пробував ним з’їхати нагору? Для цього треба мати звання майстра спорту!

• Чому закарпатка не визнає ні Бога, ні сина?

А недавно в них народилася ще одна дитина – дівчинка. Здорове, радісне дитя. Мене запросили за хрещену. Я дуже рада. Адже буду мати нагоду часто бачити їх. А це завжди додає такого позитиву і прагнення жити, що можу вважати це подарунком долі.

Олена ПЕТРИК, газета Екстра Закарпаття”, ексклюзивно для zakarpatpost.net