Сімейна драма по-закарпатськи: свекруха сказала: «Це чужа дитина»
Єдиним приводом став дзвінок від… контролера, який перевіряє газові лічильники.
Я одружилася у 22. Переїхала до чоловіка, в якого був свій будинок. А в будинку – свекруха зі свекром. Свекор не втручався у наші сімейні справи. Коли виникали суперечки, він терміново збирався на рибалку. А от свекруха одразу прийняла мене агресивно.
Вже в перші дні нашого шлюбу влаштовувала сину «уроки політінформації»: і посуд твоя дружина не так вимила, і обід не такий смачний, як у неї. Я ніби й погоджувалася з цим, намагалася перевести все на жарти. Але претензії переросли у сварки. Вона не зважала на мій настрій і тоді, коли я завагітніла. І нарешті випалила, що це чужа дитина. Єдиним приводом став дзвінок від… контролера, який перевіряє газові лічильники. Відчувала себе знесиленою, щоб щось доводити. Чоловік повівся на ці байки. Став приходити додому п’яним, чужим, озлобленим. Моєму горю не було меж. Намагалася зрозуміти свекруху, але ці роздуми викликали тільки біль.
На ній велика вина: вона зруйнувала життя і синові, і мені.
Одного дня я зібрала пожитки і поїхала до подруги. Вона знала мою історію і запропонувала пожити в неї. Вони з чоловіком якраз збиралися на заробітки в Італію. Ліда стала і хрещеною мого Дмитрика. А потім вони поїхали, і я стала потроху хазяйнувати. Але сімейного життя вже сахалася.
І ось одного разу квартиру залило. Сусіди збіглися, накинулися на мене з обуренням. Тільки один мовчки взявся до роботи. Його квартира знаходилася внизу, але він найменше мені дорікав. Кілька годин він то приносив інструменти зі своєї квартири, то щось лагодив. А я потроху заспокоїлася і почала готувати вечерю. І от на кухні ми, нарешті, познайомилися. Його звати Петро. Його жінка поїхала шукати престижну роботу до столиці. Він хотів, щоб поїхали вдвох, але не зміг залишити хворих батьків. Потім батьки померли, а він залишився сам. Дружина через рік попросила розлучення. Якраз напередодні Нового року зробила йому такий подарунок: знайшла собі столичного багатія.
Я теж розповіла Петрові свою сімейну історію. А тим часом була здивована, коли побачила, що Петро, виявляється, полагодив не тільки сантехніку, а й дверцята на меблях. Словом, недоробок у квартирі виявилося багато. І сусід став турбуватися про нас із Дмитриком. А згодом запропонував одружитися. Ми стали жити дуже дружно, нашому щастю заздрили сусіди.
Раптом подзвонила моя колишня свекруха. Розплакалася, що чоловік помер, син пиячить, заклав квартиру в кредит і втік. І зараз у них хату забирають. А вона недавно пережила важку операцію на суглоби. Ледве пересувається. Порадилися ми з чоловіком і дзвонимо їй: «Давайте поживете у нас, у нас є дві квартири, якось все владнається». Чоловік навіть спорудив для моєї колишньої свекрухи меблі, щоб їй легше було пересуватися.
А свекруха часто плаче. Каже, що на ній велика вина: вона зруйнувала життя і синові, і мені. Та ні, не зруйнувала – намагаюся її переконати. Дивіться, як у нас все гарно! Але серце їй болить за сина. Тільки зараз вона вже має неабияку віру, що в цьому житті все можна змінити на краще. Навіть у найбезнадійніших випадках.
Ще забула сказати, що в нас із Петром є гарна донечка Христинка. Вона вперто називає мою свекруху бабцею. А та зовсім не бунтує, навпаки, зараз, коли вже може ходити, готується до її відвідин, як до великого свята. Тому й сьогодні з квартири, де живе свекруха, пахне млинцями. Я знаю, що вони неодмінно будуть з горіхами – це на замовлення нашої хитрої Христинки.
Марія ПЕТРОВА, газета “Екстра Закарпаття”, екслюзивно для zakarpatpost.net
