Міністерські новації. Після цього діти почнуть ненавидіти школу ще більше
Днями Міністерство освіти і науки оприлюднило вимоги до навчання молодших школярів у новому навчальному році.
Чергові новації виглядають досить смішно і у розрізі держави окремі з них здаються просто абсурдними, адже розраховані на столичні школи, а не навчальні заклади маленьких містечок чи тим більше сільські. Прагнучи до європейських стандартів, МОН насправді зовсім не полегшує навчальний процес дітей, а вчителів чимдалі, тим більше «радує» додатковими навантаженнями.
Отже, цьогорічні новації знову стосуються молодшої ланки. Скажімо, вкотре пропонується не оцінювати знання першокласників. Але це вже стара пісня про нове. Торік діти це вже проходили.
Крім того, рекомендується не давати найменшим учням домашніх завдань. Можливо це й добре, але з іншого боку у наступних класах розслаблені теперішні першокласники вже просто не захочуть вдома вчитися.
Далі ноу-хау пропонується ввести у другому класу. Воно теж стосується роботи над вивченим матеріалом.
На сайті Міністерства пише, що «у 2-4 класах обсяг роботи вдома має бути незначним. На виконання уроків учні 2-го класу повинні витрачати не більше 45 хв., 3-го – 1 год. 10 хв., 4-го – 1 год. 30 хв.».
Але ніхто при цьому чомусь не враховує ні індивідуальні особливості дітей, ні те, що реально у цей час вкластися не зможе більшість навіть найрозумніших дітей, не кажучи вже про тих, кому навчання дається з великими потугами. Та й на уроках хтось сприймає інформацію швидше, а комусь треба те ж саме тричі пояснити.
Тож навряд чи четвертокласник виконає домашні завдання з усіх дисциплін за півтори години. Тим більше, що згідно з іншим нововведенням учні четвертих та дев’ятих класів починаючи з 2018 року складатимуть ЗНО. Тож аби скласти тести, готуватися слід щонайменше дві години на добу. І це крім обов’язкових завдань на наступний день.
Як мама можу сказати, що моя дитина в четвертому класі складала ДПА. Наприклад, з української мови ми протягом півроку проходили завдання і витрачали на них не менше 1,5 годин. Скільки ж лише творів потрібно написати дитині! Про інші предмети навіть згадувати не буду.
Загалом ЗНО у молодшій ланці є повним абсурдом! Як можна так знущатися над малечею з іще несформованою психікою. Чи МОН хоче виховати покоління психічно неврівноважених українців?
Адже як можна без нервового напруження готуватися до тестових іспитів, як можна спокійно їх складати? Хіба такі малі діти до таких важких випробувань готові? А чи оті розумні міністри забули, як самі не те що в школі, в університеті тремтіли перед іспитами?
Так для чого ж так катувати дітей? Чи державі вигідно, щоб молодь стала затурканою і не хотіла вчитися взагалі? Розумних нам непотрібно?
Напевно, що ні. І це видно із вступної кампанії під час якої 200-бальники опинилися, як кажуть «за бортом», а їхні безплатні місця зайняли середнячки.
Чи ж думає наше славне МОН, що коїться у душах тих випускників, які впродовж 11 років самовіддано «гризли граніт науки», скільки грошей витратили їхні батьки на репетиторів і тепер усі ці зусилля зведено нанівець… тими ж таки новаціями.
А чи замислюються працівники Міністерства та ті, хто укладає навчальні програми над тим, чому діти не люблять школу…
Адже якщо вона в нас така хороша, то учні мали б іти на навчання зі щасливими посмішками на вустах, як на свято.
Аби з’ясувати справжню причину, ми провели своє власне опитування серед дітей, під час якого жоден учень не сказав, що хоче до школи. І в цьому винні не вчителі. Не можуть же бути всі вони поганими. Природно, що якогось із них дитина може не любити, трапляється, що немає контакту – і все. Але ж такій масовій нелюбові до «альма-матер» мусить бути інше пояснення.
Тому ми просили дітей аргументувати свої відповіді. І деякі з них просто вразили.
Не будемо називати ні прізвищ респондентів, ні учбових установ, у яких вони навчаються, адже система освіти в нас така, що учнів, які говорять правду, можуть покарати… відповідно – поганими балами.
Отже…
Аліна – семикласниця. Вона – відмінниця. До школи не хоче. Каже, що так переживає за оцінки, що перед контрольними навіть не їсть, а їх щороку стає все більше.
Іван – п’ятикласник. Вчиться на 7-9 балів. Наголошує, що від навчання у нього часто болить голова, на уроках нудно. Більше всього він не любить фізкультуру. Але про цю дисципліну – трохи згодом.
Катерина – десятикласниця. Вчиться по-різному. Каже, що в табелі має і 6, і 12. Дівчину лякає крик вчителів, те, що одиницю можуть поставити не за незнання матеріалу, а за те, приміром, що вона малює на уроці. Але ж якби дитина була в захваті від почутої інформації, хіба вона б займалася своїми справами?
Микола восьмикласник, вчиться погано. Зізнається, що в школі йому хоч і не надто весело, але коли хтось дає списати, він відчуває просто ейфорію. Проте більше задоволення за науку йому приносить футбол, яким займається професійно.
Дивно, але сто відсотків опитаних відповіли, що в стінах навчальних закладів їм нецікаво.
Виходить, щось таки не так із нашою освітою.
А тепер про фізичне виховання. Фізкультура повинна бути розрядкою для дітей, аби мозок відключився від науки. Але замість того, учнів змушують складати нормативами. У межах держави непоодинокими були випадки, коли на таких уроках діти навіть помирали.
Хіба полюбить молодь спорт, якщо з останніх сил бігтиме десять кругів на майданчику, аби отримати позитивну оцінку? Не всі ж мають однакове здоров’я… а щоб його мали, педагоги повинні про це дбати, а не ганяти учнів, як коней на іподромі. Можливо, це й є однією з причин того, що учні середньої ланки масово палять та вживають алкоголь. Поняття про здоровий спосіб життя у них зовсім не правильне і спорт асоціюється із учителем фізкультури, який нагадує дресирувальника в цирку… із батогом та пряником.
Але в цьому році Міністерство освіти і науки вирішило зробити уроки фізкультури для молодшої ланки цікавішими.
Зокрема, в урядовому повідомленні йдеться: «раз на тиждень на уроках фізкультури учні можуть займатися хореографією, плаванням, танцями чи іншими видами спорту. Для цього у школах мають бути відповідні умови.
От… саме умови! А чи є у школі в невеликому містечку клас для хореографії? А басейни є чи в багатьох закарпатських навчальних закладах?
Тож для кого написані ці інструкції? Для столичних приватних освітніх установ чи для шкіл у далеких гірських селах, у яких немає навіть газового опалення не те що такої розкоші, як басейн.
При цьому оцінювання уроків фізкультури пропонувалося відмінити. Але зараз про це чомусь усі мовчать.
Це ж можна сказати й про малювання. Не у всіх же є хист до мистецтва… не всі школярі стануть художниками… а в кого є особливий талант, той відвідує профільні секції або займається з майстрами пензля додатково… після уроків.
Ще одна новація.
«Учні молодших класів не матимуть домашніх завдань на вихідні, свята та канікули».
А хіба діти не мають конституційного права на відпочинок. Таке нововведення є не якоюсь пільгою, а нормою, тай має стосуватися не лише молодшої ланки, а всіх без винятку учнів.
Інше нововведення викликало просто іронічний сміх.
«Недопустиме перевантаження учнів завданнями, які містяться у додаткових посібниках, зошитах з друкованою основою: зафарбовування малюнків, складання схем, таблиць, виконання додаткових завдань і вправ, написання домашніх творів», – йдеться у повідомленні МОН.
А де власне діти повинні писати твори? Невже у шумному і галасливому класі? Аби думати не лише дитині, але й дорослому письменнику чи журналісту потрібна абсолютна тиша.
Що ж то за твір буде, якщо його писати наспіх і при цьому думати над одним – аби вкластися у відведений короткий термін часу? Хіба дитина творчо зможе розкритися? Хіба фантазуватиме? Ні! Ніколи! Учень буде намагатися хоч абищо залишити у зошиті… і написати щось путнє чином так і не зможе.
А що стосується зафарбовування малюнків, то воно у маленьких школярів – одне з улюблених завдань, яке аж ніяк не можна класифікувати як перенавантаження.
Ну і наступні «перли».
«Педагоги мусять запроваджувати інтегровані уроки. Головною метою інтегрованих уроків має бути не виклад максимального об’єму інформації, а формування цілісної картини світу і підвищення пізнавального інтересу учнів».
Цікаво, що тут нового? Інтегровані уроки проводять і так вже давно. А щодо викладу інформації, то тут уже жодні рекомендації не допоможуть, бо вчителі і так не встигають все донести вихованцям. Хіба не так? Якби встигали, ніхто б не відвідував додаткові платні уроки.
Тож для кого і для чого приймати такі рекомендації?
І ще одне… Величезний загін освітян щоразу ознайомлюється з нововведеннями, бурчить собі під ніс, телефонує друзям із наріканнями, зливає душу родичам, але нічого не каже дирекції. Директори ж навіть якщо хтось із працівників і поскаржиться, не висувають претензії управлінням освіти, а ті, у свою чергу – обласним Департаментам, а Департаменти – Міністерству.
Тож, можливо, у високих урядових кабінетах чиновники настільки відірвані від реальності, що навіть не знають, наскільки їхніми горе-реформами населення невдоволене.
А чи питають самих дітей, чого ж їм хочеться? Чи проводять розмови з батьками? Звісно, ні! Отже, чого ж потім дивуватися, що діти ненавидять школу.
Якщо ми вже так прагнемо євроінтегруватися, то чому не беремо приклад від європейців, як потрібно навчати дітей?
Майже ідеальною є шкільна освіта у Швеції.
Загальна ланка там розрахована на дев’ять років.
Після цього можна або продовжити навчання в інтегрованій середній школі вищого ступеня (High School), або почати трудову діяльність та подальшу освіту поєднувати з роботою. Фактично майже 100% шведських учнів продовжують навчатися у школах вищого ступеня.
Однак якою є ця вища школа? У шведів не так, як у нас в 10-11 класі потрібно пройти обов’язкову програму, навіть якщо школа профільна. Там передбачається близько 26 варіантів вибору навчальної платформи за трьома напрямками: однорічні професійно орієнтовані програми, дворічні технічні програми та трирічні академічні програми. Всі типи програм пов’язані між собою і учні мають практично необмежені можливості. Крім того, як середню, так і вищу освіту можна здобувати у різних навчальних закладах для дорослих (відкритих університетах). Для нас це звучить доволі незрозуміло і дивно.
Випускних іспитів у школі не існує, і поділ на різні потоки для продовження освіти після дев’ятирічної школи відбувається незалежно від успішності, а у відповідності зі схильностями учнів і бажаннями батьків.
Про таку освіту ми можемо поки що лише мріяти.
Хоча наші діти нічим не гірші за шведських.
