Де на Закарпатті знаходиться найстаріша в Україні церква бойківського стилю
З 2013 р. внесена у список світової спадщини ЮНЕСКО
Таке враження, що на цьому пагорбі церква просто виросла. Інші – будували, а ця просто виросла. Настільки гармонійно вона виглядає на цьому місці – посеред стрімких вершин, пологих видолинків та визираючих з-під землі валунів з її центральним шатровим верхом, шатриком над вівтарною частиною та чотирикутною баштою над бабинцем.
Проста ззовні, з ялинового брусу, вона покрита ґонтом. Класична бойківська церква має симетрію трьох верхів із центральним домінуючим, а ця – ні. Збудована була у 1745 році майстрами Павлом Тонівом з с. Бітля та Іваном Циганином з с. Тихого.
Кажуть, що раніше церква св.арх. Михаїла стояла ще вище, проте людям похилого віку важко було до неї підійматися, тому будівлю перенесли вниз по пагорбу майже до самісінької дороги, пише guide.karpaty.ua.
Церква цікава і з точки зору внутрішнього влаштування. За рахунок гри світла та тіні здається, що бані мають чималу висоту, проте насправді все дуже скромно – висота тут дещо більша за 10 м.
Плюс, бабинець церкви (приміщення для жінок) темний. Переходячи з нього до урочистої центральної частини храму, де з вікон щедро ллється світло, здається ніби кімната більша, ніж вона є насправді. Вражень додає і різьблений іконостас, що виграє позолотою у променях сонця з верхніх вікон. Різьбі на іконостасі теж років і років – вона була зроблена також у XVIII ст.
Певно, єдиний недолік зовнішньо досконалої дерев’яної церкви – пристрасть людей прикрашати подібні будівлі штучними квітами, яких й в інтер’єрі Ужокської церкви вистачає.
Мінеральні джерела
Близькість мінеральних джерел, з одного боку, не може не тішити – на відміну від інших живильних вод Великоберезнянського району: до ужоксьских не потрібно дертися в гору по кілька годин. А з іншого, наближеність до головної дороги регіону спричиняє високу засміченість джерел: паперова та пластикова тара, упаковки від круасанів і пусті пляшки з-під алкогольних напоїв – аж ніяк не те, що розраховуєш побачити біля струмка з “унікальним мінеральним складом”. Регулярні суботники допомагають тримати джерела в порядку, проте краще би задіяти інший спосіб боротьби зі сміттям – спробувати перестати смітити.
Отже, на початку серпантину, що веде на перевал, ви побачите трикутну альтанку, збудовану над самісіньким джерелом. Джерел, до речі, тут два: вода з одного стікає бетонним жолобом, інший знаходиться на схилі зліва від альтанки. Вода з нього також потрапляє у жолоб.
Не дивуйтесь рудому кольору ґрунту – ці мінеральні води містять чимало заліза.
Свого часу у с.Ужок мінеральних джерел було набагато більше, сюди з’їзджались на лікування галичани, а також гості з-за кордону. З XVII сторіччя тут навіть діяв бальнеологічний курорт. Цілющі властивості були у кожного джерела, а одне з них назвали “Геракловим” – за життєву силу, що той давав пацієнтам.
З часом, курорт занепав, а бронзова статуя Геракла, яка раніше прикрашала унікальне джерело, “переїхала” до входу в Ужгородський замок.
