Як закарпатець із монстром боровся
У нашому будинку багато покинутих квартир. Молоді родини звідти виїхали на заробітки.
Зазвичай вони залишають сусідам або родичам ключ, щоб якось доглядали за квартирою. Але дядя Міша, який жив на третьому поверсі, ключа нікому не довірив. Казав: коли що, дзвоніть мені. Але ж дорого йому в іншу країну дзвонити. Та якраз потурбувати дядю Мішу нам захотілося вже наступного дня.
О четвертій ранку всі сусіди прокинулися від несподіваного скреготу. Звук був таким різким, що всі мусіли відірватися від подушок із жахом виглянути у вікно – що трапилося. А трапилося те, що дядя Міша на вікні залишив свій будильник, пише «Екстра Закарпаття».
Могутній, імпортний будильник, який він останній раз завів на четверту годину ранку, бо о п’ятій мав сідати на поїзд. Він його привіз із якихось своїх заробітчанських мандрів. Гаразд, коли цей будильник дзижчав у нього біля ліжка. А на підвіконні він вібрував, як скажений.
І так тривало кілька днів. Вже й міліцію викликали. Але де там! Не хочуть вони такий побутовий дріб’язок влазити. Кажуть: що, ми будемо двері розбивати через якийсь годинник?
Що тільки не перепробували сусіди. Спорудили щось подібне до вудки, закинули у вікно, щоб виловити цього нахабу. Драбину пожежну прикладали. Але у дяді Міші вікна такі старі, що на верхній гачок не закривалися, тільки на нижній. Сподівалися, що, може, нарешті той сам вийде з ладу. Але то була справжня штукенція, а не якісь китайські бовванчики.
Але раптом на це підвіконня сіла ворона. Годинник був блискучий, на сонці відбивався, наче фольга. Ворона довго тикала дзьобом у скло, аж нарешті залетіла через кватирку в кімнату. Звичайно, їй незручно було підняти такий вантаж. Але вона випадково штовхнула скляну вазу із квітами. І розбила вікно. Годинник теж полетів у вікно. Щось жалібно дзенькнуло.
Будильничок полетів із третього поверху. Ворона ще довго у відчаї махали над ним крилами. Всі полегшено позіхнули. Напевно, дядя Міша може перехрестися за цим своїм раритетом. Звичайно, одразу подзвонили йому. Мовляв, вікно посипалося. Але господар не дуже й засмутився – мовляв, у нього нічого красти. Нарешті всі з полегкістю поринули у сон. Хатнього монстра подолано!
Але порадіти як слід люди так і не встигли. О четвертій ранку із пирію та деревію почувся до болю знайомий скрегіт. Звичайно, це подавав піонерські позивні незламний будильник.
Незнищенний герой, побитий життям, понівечений, він все ж продовжував із гідністю виконувати свої прості щоденні обов’язки.
Хтось збіг униз, ворога була ліквідовано, годинник розібрали і віднесли в підвал. І тільки тоді всі нарешті змогли по-справжньому зітхнути і прокидатися, як звичайні люди, а не о четвертій ранку. Проте винятковій мужності механізму ще довго всі дивувалися. Ось що значить якість!
Володимир, Іршава, газета «Екстра Закарпаття», екслюзивно для zakarpatpost.net
