Друг бійця АТО, син «сепаратиста» ловить у річці рибу та раків
У нашому місті живуть чимало собак – домашніх улюбленців чи безпритульних, дворових, кімнатних, на територіях підприємств. Та є один особливий пес, про чию долю можна знімати кіно. Власне, він вже й потрапляв у кадр, коли знімали кіно про війну – ту саму, яку за чотири роки ніхто офіційно війною назвати не наважився. Тому що Патрон – так кличуть собаку – сам родом з тієї війни.
>>> Вподобайте сторінку закарпатської газети «НЕДІЛЯ»
Батько Патрона стояв на блок-посту у бойовиків з ЛНР. Коли наші блок-пост відбили, сепаратисти, втікаючи, кинули пса напризволяще. Собака став своєрідним живим трофеєм і швидко прижився біля наших бійців. І не просто прижився, а знайшов собі подружку серед собак, що жили в частині, невдовзі й потомством обзавівся. Так від собачого кохання на лінії вогню на світ з’явився Патрон. Були у нього і братик з сестричкою, але одне з цуценят загинуло під колесами машини, друге підірвалося на міні. Війна – вона ж нікого не щадить. Від неї страждають не тільки люди. Єдине вціліле щенятко виховувалося при кухні. Напевно, це й допомогло вижити. Спільний улюбленець, невдовзі Патрон найбільше прив’язався до високого ясноокого хлопця.
Єдиний син у батьків, Станіслав Шух тоді вже удруге за покликом душі і після оббивання порогів військкомату перебував у зоні АТО. Написавши заяву, пішов служити за контрактом, пройшов курс навчання прикордонників у Чопі. У складі прикордонних військ відслужив у зоні АТО перший термін. Після його закінчення привіз додому кота. Шкодував пухнастика, адже бачив, що тваринам на передовій вижити іще важче, ніж людям. Невдовзі батьки віддали вусаня з міської квартири в добрі руки, туди, де котові житиметься іще краще.
Удруге, занудьгувавши на службі у військкоматі, пішов у бойову бригаду і знову потрапив на схід. Поєднував функції прес-офіцера і солдата, помічника гранатометника. Там і зустрів Патрона.
– Я щаслива, що син повернувся додому живим-здоровим, – закінчивши виховну бесіду, говорить мама бійця. – Нехай би хоч кого звідти привіз, хоч наречену з місцевих, я би прийняла. А тоді, в грудні минулого року, знаючи, що він їде додому, ми поїхали зустрічати аж на перевал. Цей бідний пес їхав усю дорогу з Донбасу до Закарпаття на підлозі в набитому «бусику». Перші дні взагалі від Стаса не відходив. Не треба було йому ні нашої ковбаси, ні нашої ласки. Варто Стасикові десь без нього вийти, сидів біля дверей і чекав. Стас купив ванночку, у якій дитину купають. Ми Патрона гарно викупали, він же у нас кімнатний пес, хоча батько його був мисливським собакою, і ці гени передалися нашому. Коли Стасик гуляє з ним на березі Латориці, то пес і рибу з води вихоплює, і раків ловить. Може і птицю якусь впіймати. Нам часто пропонують віддати Патрона мисливцям. І я навіть неодноразово говорила про це синові. Не тому, що Патрон нам заважає чи додає клопоту. Йому було б краще жити не в міській квартирі, а десь на мисливському подвір`ї. Але Стас категорично проти. Каже: тоді і мене разом з ним віддайте.
Мама бійця згадала, що саме стало для її сина поштовхом піти воювати в АТО. Як журналіст він досліджував тему «бабських бунтів» , що свого часу нашуміли в Ракошино та деяких інших населених пунктах, що мали монастирі чи церкви Московського патріархату. Адже матері – вони у будь-якому місті чи селі матері, їм шкода своїх синів на війну посилати. Однак в інших місцях таких жіночих протестів з перекриванням автомагістралей не було. Хлопця обурило таке штучне розпалювання конфліктів у час, коли в країні і так іде війна. Він вирішив, попри те, що мав усі шанси не потрапити в жодну з хвиль мобілізації, піти на війну з власної ініціативи. Після третього звернення це йому вдалося. Зараз досвідченого прес-офіцера кличуть працювати в Івано-Франківськ, до Києва. Тож мама і бойовий друг Патрон з тривогою чекають на повернення Стаса з відрядження і рішення, яке він прийме щодо свого подальшого майбутнього.
Валентина ЖУК, газета «Мукачево Express, ексклюзивно для zakarpatpost.net