Відмовні діти: чому ужгородські жінки залишають дітей і втікають з пологового
Найчастіше відмовляються від дітей неповнолітні дівчата, а також студентки
Щороку у пологових будинках держави понад 600 новонароджених поповнюють ряди відмовних. Якою ж є їхня доля після пологових будинків? Як правило, малюки, від яких відцуралися найрідніші люди, опиняються у дитячих відділеннях лікарень, де про них турбуються чужі жінки… а не власні матері.
Коли мати гірша за зозулю
Звичайно, дуже важко уявити, як може людина, яка протягом дев’яти місяців виношувала у своїй утробі нове життя, зректися власної кровинки. Однак таких «зозуль» завжди було чимало. Більше того, окремі горе-матері наважуються навіть на найжахливіше – вбивають, викидають на смітники своїх же малюків. На жаль, подібні випадки трапляються і в нашій області.
Але найчастіше жінки покидають немовлят прямо в пологових будинках. Лише в листопаді цього року в Ужгороді таким чином залишилися без рідних двоє малюків.
Одна з жінок втекла з лікарні одразу ж наступного дня після пологів, кинувши доньку напризволяще.
За словами медсестри Ужгородської міської дитячої лікарні Марти Ренко, дівчинка здорова і почувається добре, у неї хороший апетит і вона ще, на щастя, навіть не усвідомлює, що залишилася в цьому світі при живих батьках круглою сиротою.
«Новонароджені, яких кидають матері ,з’являються в нас у лікарні приблизно раз на місяць. Їхній вік – у межах двох тижнів, – розповідає жінка. – Ми про них дбаємо, якщо вони мають проблеми зі здоров’ям, проводимо лікування, годуємо за графіком і купаємо двічі на добу».
Тимчасовий притулок не рятує від самотності
У медзакладі малеча перебуває не більше двох-трьох тижнів. Тим часом адміністрація готує документи, після чого дітей переводять до інтернатів.
«Перед тим як передати малят до сиротинців, повністю їх обстежуємо,- розповідає завідувач відділенням молодшого дитинства Ужгородської МДКЛ Андріана Янковська. – Проте, на жаль, не всі діти здорові. Скажімо, кілька тижнів тому до Свалявського дитбудинку було передано двох дітей, у одного з яких було діагностовано ДЦП».
Слід зазначити, що з боку держави на відмовних малюків, які перебувають у медзакладах, виділяються кошти лише на харчування. Ні памперсів, ні присипок, ні пляшечок для молока чи тим більше одежі – на їхнє утримання не передбачено. Але персонал установи каже, що все необхідне в немовлят є, бо речі та іграшки для них в Ужгородську міську дитячу лікарню приносять волонтери та залишають жінки, які перебувають там на лікуванні із власними синами та доньками.
Але ж вони мають потребу ще й у домашньому теплі та затишку. А елементарні любов, ласку й увагу отримують лише від ескулапів і медсестер.
Саме через недофінансування маленьких «відмовників» поспішають відправити до сиротинців, адже там на них виділяються кошти і вони мають більш оптимальні умови для проживання, ніж у лікарській установі.
Загалом цьогоріч у міському пологовому будинку без батьків залишилися 5 немовлят, у минулому році в столиці Закарпаття таких випадків було всього два, а в позаминулому – жодного.
Закарпатських зозуль розшукують правоохоронці, але часто породіллі озвучують у пологовому про себе недостовірні дані. Тому знайти їх вдається рідко. Більш свідомі матері пишуть відмову від дітей. У такому разі притягнути до відповідальності їх не можна.
Йосип Бугір, завідувач неонатологічного відділення Ужгородсь-кої міської дитячої лікарні стверджує, що лікарі намагаються умовити жінок не зрікатись нащадків, розповідають їм про щастя материнства, психологічно переконують, що так робити не можна. І в 90 відсотках випадків дійсно їм вдається досягти позитивного результату.
За словами медика, найчастіше відмовляються від малюків неповнолітні дівчата, а також студентки. Вони вагітність, як правило, приховують. І до того, аби виховувати дітей, психологічно не готові. Іноді до подібних дій вдаються й циганські жінки, які не мають коштів, аби прогодувати сина чи доньку.
Отак і залишаються маленькі ужгордці нічийними та безіменними.
Прізвища, імена та по батькові присвоює їм орган опіки та піклування. Але чиновники не можуть дати цим крихітним створінням головного – повноцінну родину. Прикро, що попереду у них – невизначеність… адже будь-який притулок – чи то лікарня, чи то сиротинець – є лише тимчасовим… а до сімей потрапити зможуть, безумовно, далеко не всі.
Інша справа – прийомна сім’я. Деколи поруч із чужими людьми дітям дійсно буває набагато краще, ніж із рідними батьками.
Усиновити малюка можна із двох місяців
Як повідомив Уповноважений президента з прав дитини Микола Кулеба, на сьогодні в Україні 71 тисяча дітей мають статус сироти. Щоправда, з них тільки 6 тисяч живуть в інтернатах. Більшість дітей перебувають під опікою рідних і близьких: бабусь, дідусів, дядьків, тіток. Ще майже 14 тисяч – живуть у прийомних сім’ях і дитячих будинках сімейного типу.
У нашій області завдяки усиновленню у цьому році знайшли нові родини 57 дітей (у середньому протягом року всиновлюють близько 74-75 дітей), із них 11 – із числа тих, що були залишені в пологовому будинку. 39 дітей потрапили в українські родини і 9 були усиновлені іноземцями. При цьому вдалося зберегти родинні стосунки 16 дітям із 7 сімей. Випадків скасування усиновлення або визнання рішення суду про усиновлення недійсним в області не було.
А загалом на обліку служб у справах дітей Закарпаття перебувають 2234 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (0,8 відсотка від загальної кількості дітей області), серед яких 20 – залишені в пологових. 648 із усіх сиріт (або 27,4 %) підлягають усиновленню.
Цікаво, що основна частина сімей, які готові взяти в родину чужу дитину, шукають малюка віком до п’яти років, хоча більшість дітей, що підлягають усиновленню, старші за шість. Виняток становлять, як правило, будинки сімейного типу. А їх на Закарпатті аж 46. В них зростають 282 вихованці. Крім того, маємо 62 прийомні сім’ї, у яких проживають 127 дітей. Серед них – два будинки сімейного типу та три прийомні сім’ї з Донецької та Луганської областей, у яких виховуються 19 дітей.
Сумно, що в сучасному світі дехто досі кидає дітей напризволяще. За статистикою, лише небагатьом із них вдається потім реалізуватися в житті. Через відсутність грошей, житла та підтримки знайти себе потім тим, від кого відцуралися рідні у ранньому віці, важче, ніж іншим. Але чи усвідомлюють це горе-матері в ту мить, коли зрікаються Божого дару? І це при тому, що останнім часом у нашому краї істотно зростає кількість жінок, які страждають на безпліддя і готові віддати будь-які гроші за те, щоб народити дитя.
Марія УЖАНСЬКА, газета «Наш Ужгород», ексклюзивно для zakarpatpost.net
