Ігнорують «по-братньому»? Чому аби потрапити до ЄС, закарпатцям доводиться стояти в довжелезних чергах?
Кореспондент «НЕДІЛІ» спробував дослідити природу величезних черг на деяких кордонах України та ЄС
Черги на кордонах України і Європейського Союзу вже стали звичним явищем. Незважаючи на окремі дні посеред тижня, стояти у «колейці», аби потрапити до ЄС, доводиться щонайменше 3 години.
>> Вподобайте сторінку закарпатської газети «НЕДІЛЯ»
Спостерігаючи роками за таким сумним станом справ, робимо висновок, що основна причина такої «тягучки» – повільна у рази робота суміжних з Україною прикордонних та митних служб. Про те, як «добрі сусіди» ігнорують сотні наших співвітчизників, котрі нидіють у чергах, днями зсередини мав змогу дізнатися наш кореспондент, простоявши близько 4 годин спочатку на українсько-угорському кордоні на КПП «Тиса-Загонь», а відтак близько 2 з самого ранку – на українсько-словацькому КПП «Ужгород-Вишнє Нємецьке»…
Чому власники паспортів ЄС дістаються Угорщини швидше за українців?
Закарпатські гостинки: як швидкий вихід із посту шкодить здоров’ю
На контрольний пункт «Тиса» приїжджаємо у понеділок близько 10 ранку. З української сторони у черзі – 5-6 машин. Сьогодні у митників – урожайний день: їде «Італія». Тобто повертаються в Україну перевізники, котрі возять італійські товари, як правило, понад норму. Отже, аби цю «понаднорму» ніхто не бачив, водіям доводиться якось викручуватися… До нас митник підійшов одразу з чітким запитанням: «Сигарет скільки?». Кажемо, що у нас сигарет взагалі немає, тому питання недоречне. Зітхнувши, сторож економічних інтересів країни написав на нашому талончикові число 500, що на їхній внутрішній мові означає «порожній». А ще у нас навколо числа пасажирів був кружок, що на такій же внутрішній мові прикордонників означає, що людина їде на «пересічку» або на так званий круг. У кінці дня ці всі талончики підбивають і міркують, скільки чого, кого і, можливо, за що проїхало через кордон…
Пройшовши за хвилин 10-15 митний і прикордонний контроль, прямуємо до угорської сторони. Десь за метрів 400 до пункту суміжної країни впираємося у чергу з автомобілів. Частина з них стоїть на мості через Тису. Посередині цього мосту, власне, і проходить червона лінія українсько-угорського кордону. Тут розвертаються «пересічники», які згідно з нашим досконалим митним законодавством змушені щоп’ять днів перетинати кордон…
Години за дві наближаємося до шлагбауму перед угорським пунктом «Загонь». І тут почалося… Угорський поліцай скерував наше авто у крайню ліву смугу, у якій оформляють на в’їзд українські автобуси. У цій смузі ми простояли щонайменше півтори години. За цей час угорці оформили всього чотири автомобілі.
Варто уточнити, що наша смуга і суміжна до неї на цьому КПП, як, власне, і на українсько-словацькому та українсько-польському кордонах, призначені лише для всіх подорожуючих, окрім громадян Євросоюзу. Для останніх є інші дві смуги, рух у яких, як правило, йде удвічі жвавіше. Там за цей час оформили десь по 15 автомобілів у кожній смузі. Ми ж стоїмо. Ось нарешті до нас прямує угорський прикордонний поліцай. З радістю стягуємо скло дверцят і подаємо документи. Поліцай же у відповідь посміхнувся, відкрив водичку, випив і пішов повз нас…
Повернувся через 15 хвилин. Чекаємо ще хвилин 20, робимо фото пустого місця перед нами як доказ того, що дві автівки, які оформлялися перед нами, виїхали, тобто немає жодних причин не оформляти наше авто окрім як свідомого ігнорування нас і тієї черги, яка через такі примхи і бажання угорських поліцаїв показати свою зверхність, вже розтяглася на всі 800 метрів аж перед в’їздом.
За запитання – на поглиблений огляд
А тут ще й землячок, який кермував на великому пасажирському автобусі з Тернополя, підійшов і почав нас змушувати переїхати в іншу смугу, бо він, бачте, не може «вписатися». Відтак, отримавши відмову, почав обливати нас відбірною лайкою. Звичайно, цей спритний чолов’яга, який «порішав» з угорцями в’їзд в Україну на зустрічній смузі, і слухати не хотів, що за перетин суцільної смуги угорці одразу штрафують на 5000 форинтів, що еквівалентно близько 500 гривням. Такий же штраф загрожує й тим українцям, які насміляться переїхати у смугу для «єесівців» (на власній шкурі довелося перевірити). Як перевірено і той факт, що за спробу запитати, чому так повільно працюють, угорці відправляють українських автомобілістів на поглиблений огляд. Такі ж стягнення загрожують і тим «пересічникам», котрі не встигнуть, перетнувши суцільну смугу за червоною лінією кордону, спритно розвернути авто й дременути в Україну…
У нас же – прогрес: побачивши, що ми фотографуємо з автомобіля, до нас підійшов, аби прийняти документи, поліцай з іншої смуги, поки його колега «працював» над «Косинкою», плюючи на людей, які нидіють у черзі. Тим часом зі свого робочого місця пішов митник. Відтак, отримавши паспорти для митного контролю, ми стали чекати ще 15 хвилин, поки той митник повернеться, стане біля нас ще на хвилин 10 балакати зі своїм колегою. У європейській смузі, поки він говорив, оформили два автомобілі…
Таким чином, в Угорщину ми потрапили близько 14.00 уже без жодного туристичного бажання та без жодної любові до сусідньої братньої на словах країни. Поверталися утричі швидше. Адже на в’їзді в Україну угорці не проводять митний контроль легкових авто. А угорським поліцаям, очевидно, все одно, що там люди везуть в Україну… А вже на нашому боці, наші митники-«контрабандисти» (відділ контрабанди), захопившись витрушуванням «італійців», засумнівалися у вазі наших особистих речей і стали читати нам мораль про допустимі норми, про те, що, мовляв, тут всякі щодня возять товар тощо. Будучи впевненими у законності своїх дій, жодним чином не «зацікавлюємо» цих земляків у формі. Таким чином, повертаємося в Україну, простоявши у чергах загалом близько 5 годин.
Українці як заручники ігор словаків у «западлянки»
Наступного дня їдемо у справах у Словаччину. Заодно вирішуємо перевірити, як швидко нас оформлять інші добрі сусіди, чий президент одразу після прийняття щодо України безвізу щиро запрошував українців відвідати Словаччину і відкрити для себе через неї увесь Євросоюз. Вівторок – звичайний день, коли, за логікою, кордон тут має бути взагалі пустий. Однак логіка на цій ділянці кордону наразі не працює. Аби не «зависнути» у черзі, як на пункті «Тиса»- Загонь, вирушаємо раніше.
На кордон заїжджаємо близько 6 ранку. Наш «Ужгород» проходимо за хвилин 10-15. Відтак впираємося у словацький шлагбаум перед смугою для всіх, окрім «європейців». Стоїмо годину. За цей час у смугу для громадян ЄС запустили близько 10 автомобілів. Нас же за годину лише запустили на територію словацького КПП. Щоправда, це нам не дуже зарадило, адже наша смуга ніби застигла у часі. Прикордонники нас обходили збираючи паспорти в європейців, серед яких, щоправда, було і кілька українців. Благо, що словаки, на відміну від угорців, обмежуються в основному лише словесними зауваженнями щодо заборони ставати українцям у єесівський пас. Штрафи ж або по-їхньому покуту виписують лише занадто балакучим, хто у суперечці намагається відстояти свої права…
Тим часом наша черга трохи зрушила. Перед нами залишилося три автівки. І тут прикордонники взагалі припинили виходити до подорожуючих. Так наша лінія пустувала майже півгодини.
– Це вони роблять «западлянку» наступній зміні, – пояснює мені знаючий товариш, котрий часто перетинає цей контрольно-пропускний пункт. – Збирають їм чергу, аби потім керівництво на них нарікало, чому так повільно працюють…
Біда лише в тому, що від цих ігор у «западлянки» страждають подорожуючі, не встигаючи у справах. За цей час із кількох автомобілів позаду нас виросла черга вище українського КПП. Аж ось прийшла інша зміна.
У кожного поліцая – власний регламент…
Жінка-прикордонник, котра працювала у нашому ряді, незважаючи на величезну чергу, не квапилася оформляти наші паспорти. Відповідно ми не могли просуватися вперед. Так тривало хвилин 20. І це при тому, що у Шенгенській зоні діє обмеження – не більше 20 хвилин прикордонного і митного контролю на одне авто. Після цього часу митник має або пропустити подорожуючого або обґрунтовано відмовити йому у в’їзді. Тут же (особливо на угорському боці) це правило, м’яко кажучи, мають на увазі…
Пововтузившись ще хвилин з 10 із нашим автом, словацький митник таки протягнув нам через вікно документи зі словами: «Нехсе пачі», що означає: «Щасливо…» Таким чином, ми чекали оформлення кількох автомобілів майже 2 години. Повертаючись в Україну ввечері, на тому ж КПП помічаємо, що чимала черга йде значно жвавіше. Цього разу нас скерували у європейський пас. Таке рішення словаки приймають, аби розвантажити смуги. Однак, у євро- пейському ряді нас чекала та ж ситуація, що зранку у загальному. Напівсонні митники обходили нас, бесідуючи по півгодини зі своїми колегами і закриваючись від черги в кабінках. Про шен- генський регламент у 20 хвилин годі й казати. Тут у кожного митника й поліцая свій власний регламент на власний розсуд.
І таке ставлення до нас як громадян України у порівнянні зі ставленням до громадян Словаччини та інших представників ЄС, братнім і дружнім назвати язик не повертається. Хоча, у поодиноких випадках доводилося спостерігати, коли після дзвінка котрогось із словаків, що стояв у такій мертвій черзі, до Братислави, ці дядьки починали згадувати, для чого вони є на цьому кордоні і працювати не гірше за українців…
Словацьке МЗС активістам: «Це не ваша справа…»
Майже аналогічна ситуація і на українсько-польському кордоні. Щоправда, там стояти у «колейці» доводиться значно довше. Якось львівські колеги-автомобілісти розповідали, що простояли на КПП «Грушів» лише в одну сторону 21 годину!
Аби якось зарадити ситуації, активісти з автоспільнот Закарпаття та Львівщини, серед яких був і автор цих рядків, записали навіть відеозвернення на словацькій мові до словацького президента Андрея Кіски з проханням переглянути роботу своїх підопічних на українсько-словацькому кордоні. Однак після резонансу словацьке МЗС відповіло, що це не наша справа… Відтак кілька днів тому віднесли листи до угорського та словацького Генеральних консульств в Ужгороді з проханням звернутися до урядів своїх країн щодо скасування дискримінаційного поділу подорожуючих на смуги для власників паспортів ЄС та інших. Аналогічне звернення днями має отримати і польське генконсульство у Львові.
Власне, цими питаннями повинно б замість громадськості займатися наше МЗС. Проте всі представники нашої найвищої дипломатичної установи їздять поза чергами, тому їм, як то кажуть, звичайного українця не зрозуміти…
Павло БІЛЕЦЬКИЙ, газета «НЕДІЛЯ» ексклюзивно для zakarpatpost.net
