Етнолог розповів, чому в давнину дівчата і парубки колядували окремо
Про це розповіла Gazeta.ua етнолог і історик Олена Щербань.
>> Вподобайте сторінку закарпатської газети «НЕДІЛЯ»
“Різдво – це за традицією було найбільше свято для українців. Тому готувались весь рік. 6 січня проводили із родиною. А вранці 7 січня йшли до церкви. Після обіду чекали на ватаги колядників, які вітали із народженням Христа. Для кожного українця прихід колядників – це велика подія. Це спільна молитва для кращого Нового року, тому бажали добробуту, здоров’я і процвітання. Зараз побажання хорошого врожаю і великих стад овечок звучить дивно, але для селянина це означало, що його родина матиме що їсти і буде багатою. Вітали найперш господаря, тому йому за честь було гарно вшанувати за вітання”, – розповіла популяризатор українських народних традицій.
Щоб потрапити до колядників, треба було пройти серйозний відбір.
“Готуватись до Різдва починали із вересня. Громади дівчат і парубків проводили вечорниці, на яких визначали собі лідерів – отамана і отаманшу. До ватаг брали дітей від 13-14 років і то за великі таланти. Менших – не брали. За чотири місяці вчили колядки, ділили ролі під час виступу. Найпочесніше було бути міхоношею – парубком, який носив мішок із подарунками. Цікаво і те, що в дівчачій громаді це був єдиний хлопець. Село дівчата і хлопці ділили на кутки і ходили колядувати окремо”.
Колядували здебільшого діти багатих селян.
“Обов’язково гарно вдягались. Часто це був зимовий одяг, який вдягали тільки на Різдво. У бідних дітей не було власних зимових чобіт, тому вони або позичали у батьків, або не йшли колядувати. Із дерева чи металу робили зірку чи “звізду”. Прикрашали маленькими дзвіночками і стрічками. Перед воротами обов’язково просили дозволу колядувати. Господар, якщо не мав чим віддячити за привітання, міг не пускати ватагу і це не було образою. Також міг попередити, що дасть колядникам тільки хліб. Якщо власник будинку цілий рік багато працював і мав достаток, то був дуже радий, коли його привітали і побажали в новому році щастя. В суспільстві і у власній родині це піднімало роль такого господаря, адже наступного дня всі знали, хто був щедрим на подарунки. Спів колядників мала слухати вся родина. А от після привітань українці могли йти в гості до родичів”.
Подарунки для колядників були більше символічні, ніж коштовні.
“Гроші дарували рідко. Найголовнішим подарунком був хліб і пироги із різною начинкою. Також дарували насіння, горіхи і калачі. Найбільш цінним подарунком було печиво і пряники. Їх спеціально пекли на Різдво і дуже часто куштували такі солодощі тільки на це свято. Тому печиво бережно їли, берегли кожну крихту і справедливо ділили серед ватаги”.
