Закарпатець скинув жінку з балкону, а далі став рабом нової дружини
В одну морозну лютневу ніч трапилося те, що в цьому домі ставалося дуже часто. Спочатку сусіди почули лайку Івана.
Але така лайка насправді була майже щоденним ритуалом у цій хаті. Тому вони тільки скрушно хитали головою, але поки не втручалися у життя своїх односельців. У кожного й так своїх турбот вистачало. Раптом лайка стихла. А це означало тільки одне з двох. Або Іван заснув богатирським сном. Або ж Марія знову втекла світ за очі від його гніву та побоїв, пише газета «Екстра Закарпаття».
Але насправді сьогодні все було не так. У черговому нападі гніву Іван скинув Марію з балкона. Фундамент у них був досить високий. Тож біля вітальні вони зробили балкон. Тільки в перший рік подружнього життя вони туди ще й запрошували гостей відпочити. Окрім цього, вигляд із цього балкону був справді чудовий. По ліву сторону тягнулася вулиця, а праворуч височіли гори, які були гарні у будь-яку пору року.
Тож цього разу Іван вирішив, що Марію треба покарати якось краще, ніж так, як він робив раніше. І він надумав скинути дружину з балкону.
Це була холодна лютнева ніч, а вночі ще і вдарив мороз. Марія була в домашньому халаті і в шкарпетках. Вона беззвучно впала у намет зі снігом. Навіть зойкнути не встигла. Але цей намет її насправді і врятував. Інакше вона могла б розбитися, бо внизу був слизький асфальт.
Щось із півгодини Марія пролежала в снігу, бо ворухнутися без болю не могла. Вона зрозуміла, що її нестерпно болить нога. Це міг бути перелом. Вона надумала якимось дивом добратися до хліва. Це коштувало їй неймовірних зусиль. Кожен крок завдавав невимовного болю. Але і застогнати вона не наважувався.
Тож із усіх сил стримувалася, щоб тільки ні в якому разі зараз не закричати. Вона втратила відчуття часу. Але добратися до хліва її коштувало майже годину або навіть дві часу. За нею тягнувся кривавий слід. На дворі було зовсім темно, тому вона цього й не побачила. Та й озиратися в неї вже не було сил.
Але нарешті у стайні її зігріло несподіване тепло. І корова подивилася на неї переляканими очима. Марія більше не пам’ятала, що було далі. Мабуть, вона заснула. Тільки вранці почула багато голосів на своєму дворі.
Сусіди викликали швидку і міліцію, подумали, що Іван убив свою жінку. Та й сам Іван перелякався не на жарт. Але він був такий п’яний ще й досі, що не міг до ладу пригадати, що було вчора.
Івана забрали. А Марію відвезли до лікарні. Вона одразу опинилася у реанімації. Її стан був дуже важким. Адже треба було лікувати запалення легенів, а ще робити операцію, бо Марія зламала ногу.
Її стан дедалі погіршувався. Якусь мить лікарі засумнівалися, що вона зможе а вибратися з цієї халепи. На всяк випадок, повідомили усіх родичів. У Марії було троє братів. Але всі вони заробляли гроші по закордонах, як це буває на Закарпатті. Додому зазвичай приходили тільки на Різдво чи на Великдень.
Марію вони любили, але вона ніколи не розповідала їм про свої негаразди. А чутки про сімейне життя сестри до них не доходили. Адже вона жила у чужому селі. Та й зустрічалися вони рідко.
Але, коли вони почули про цю прикру новину, зібралися і всі троє приїхали до Марії. Адже сталося так, що цього року вони навіть всі працювали в одній бригаді. Тож до Марії прийшли не тільки три її брати, а ще і семеро їхніх дорослих синів. Це була ще одна традиція їхньої сім’ї. У всіх у родині чомусь народжувалися хлопчики.
А от у Марії дітей не було. Чоловік часто докоряв їй і вважалося, начебто саме через це у них так часто виникають у хаті сварки. Та, у крайньому разі, так він пояснював свою неприязнь до дружини усім, хто знав про їхні негаразди.
Простора хата Марії зараз наповнилася людьми. Івана на той час випустили додому. Пити він не перестав, проте трохи принишк. І навіть ходив до Марії у лікарню, носив непритомній Марії то мандарини, то цукерки.
Але жінка довго не приходила до тями, не впізнавала вона і свого чоловіка. А тоді він стискав кулаки, був готовий поцілити їй в обличчя, бо вважав, що Марія просто не хоче з ним говорити. Дивися, яка горда! Медсестра, яка стала свідком такої сцени, потупилася від жаху. Але тоді Іван став погрожувати, що вона пожалкує, якщо тільки пожаліється лікарям.
А от брати залишилися заночувати у Івана. Вони навідалися і до багатьох сусідів та наслухалися багато страшних речей. Так от, яким є шлюбне життя їхні любої сестри! За ці два тижні, на які вони зупинилися в будинку Марії, сталися і величезні зміни. Марія нарешті почала приходити до тями. Навіть нога у неї почала зростатися як слід.
Тим часом вдома у Івана йшла велика боротьба. Йому порадили продати хату, щоб купити сестрі якесь житло. Іван вдавав, що не розуміє, про що вони кажуть. А потім став кричати так само, як колись кричав на дружину і розпускати кулаки. Але сильні чоловіки прив’язали його до ліжка. Сказали, що так йому буде легше подумати над своїм життям. Вони не стали бити родича, хоч вважали його мерзотником.
Іван став кричати, що це його хата. Але ж гості чудово знали, що це не так. Вони пам’ятали, як приходили, щоб звести стіни, потім дах. Пам’ятали вони й те, як купували дорогі будівельні матеріали, як клали плитку і штукатурили цю хату. Тож вклад Івана насправді був дуже і дуже мізерним.
Відповідь прийшла сама собою. У Івана давно померли батьки. Їхня хата стояла пусткою. Звичайно, це була не така добротна хата, як будинок, у якому жив Іван. Тож він запропонував, що Марія може жити там. Бо розумів, що шовгори налаштовані дуже і дуже вороже. І життя в нього не буде, якщо він кине Марію напризволяще або спробує обдурити її.
Нарешті було вирішено продати ту стару хату і купити Марії житло. Проте брати дуже хвилювалася, що на це скаже Марія, чи не стане вона упиратися. А раптом прийме дуже погане рішення і надалі жити зі своїм Іваном.
Але Марія почула, що появився новий варіант розвитку її життя. І одразу після видужання стала збирати речі. Тож уже через дві години брати відвезли їх вантажівкою до себе додому.
Марія недовго затрималася в одного з братів. Їй було дуже важко, що вона їстиме чужий хліб. Хоча насправді це було не так. Марія була дуже вдатна до всякої роботи і допомагала невістці обійти господарство. Тому вона й воліла, щоб Марія залишалася в них назавжди.
Та все ж було вирішено купити їй хатку вдома в селі. Хай буде стеля над головою, двір та город. А все інше рідня гуртом доліпить. Але Марія стала дуже просити, щоб брати взяли її за кордон на роботу.
Тож через рік Марія справді змогла прилаштувати в одній кав’ярні в Італії. Але спочатку вона там тільки мила посуд, а згодом її майстерність пекти чудові тістечка впала в око господарю закладу. І вона стала отримувати набагато більше. А коли господар придивився до Марії пильніше, помітив, що це гарна і добра жінка. Жінка, яка все більше займає його думки.
Він був вдівцем і справді кохав свою дружину. Не міг до цього часу її забути. Але Марія вирвала його із цього депресивного стану. Він дуже обережно ставився до закарпатки. Захоплювався і водночас не довіряв цілком.
Але з часом їхнє кохання спалахнуло ще більше і вони одружилися. У Марії через рік народилася донечка. Щастю подружжя не було меж.
Але цікаво навіть не це, а те, що згодом сталося з Іваном. Після потрясіння із розлученням Іван став менше пити, а ще став замкнутим. А тут приїхала родичка до його сусідки. І тій серед усіх сільських чоловіків чомусь впав у око саме Іван. Молодичка стала загравати з Іваном, а той радо відгукувався на похвали молодиці.
І от вже через кілька місяців Іван та Оксана й справді одружилися. Їхнє подружнє життя приголомшило абсолютно усіх у селі. Іван вже не гарчав на дружину, а вона на нього. Іван більше не командував, що вона має робити сьогодні. А Оксана кидала в нього накази, як каміння.
І що дивно – Іван покірно, як пес на повідку, слухався своєї нової дружини. А варто йому було хильнути зайвого, вона замикала перед ним двері. І вже Іванові доводилося ночувати на морозі або забиратися в хлів. А деколи вона могла і вдарити свого судженого всім тим, що траплялося під руку. Тому часто на тілі Івана виднілися синці. І на нього сипалися жарти, яка пристрасна в нього дружина.
Іван Навіть не думав заїкатися про те, що насправді це його хата. А Оксана не принесла туди ні одного стільця. Хоча вона чудово знала історію з його колишньою дружиною. Адже є багато сільських жінок, які обожнюють таке розказувати суперницям. Ви знаєте, що вона на те все казала? Що в кожному жорстокому чоловікові сидить перелякана жертва, яка боїться, що її скривдять і б’є першою.
А що, коли воно й насправді так? Адже Оксана користувалася цим чи то правилом, чи то пропущенням також на всі 100%, не даючи Іванові шансу подумати, що все може бути інакше.
Олена МОЛНАР, газета «Екстра Закарпаття», ексклюзивно для zakarpatpost.net
