Як в Ужгороді починався банківський бізнес, – думка письменника
Зараз банки в Ужгороді на кожному кроці. Та так було не завжди. Перші банки з’явилися у нас ще за австро-угорської доби, але більш масштабні фінансові оборудки розгорнулися вже за чехів, пише газета «НЕДІЛЯ».
Ну, масштабні – це як для нашого патріархального краю. Цивілізації доводилося прокладати собі шлях буквально з боєм. Адже інфраструктура створювалася раніше за серйозне виробництво. Коли в Ужгороді збудували першу електростанцію, їй довго довелося рекламувати в усіх газетах електричні праски, аби бодай так ґаздині накручували собі побільше електрики. Бо поки тут ще з’являться основні споживачі струму – заводи і фабрики! Подібні проблеми переживали і банки. Гроші були, але місцева економіка ще тільки виходила із багатовікової сплячки, тільки розкачувалася. Це робилося, як усе в нас – неквапом, солідно, з оглядкою на те, що скажуть люди. Ніхто нікуди не поспішав, кожний чемно поступався сусідові – хай він ризикне, а я потім поспівчуваю. Тому банківські клерки відверто нудьгували.
Місто же продовжувало жити своїм господарством, яке все ще було більше сільським, аніж міським. Будиночки потопали у садах і виноградниках, задні двори займали городи, усюди мукали корови, на пустирях паслися кози, у клітках хрумкотіли травою кролі. Багато городян жили з власної садиби. Популярним було і бджільництво. Про виноробство і самогоноваріння вже й не кажемо. Особливо славився мед діда Корнила. Старий жив на окраїні міста, де забудова вже закінчувалася і прямо за останньою хаткою починався широкий заплавний луг Ужа. Дід тримав цілу пасіку, виносив мед на базар, там усі його хвалили, але мало хто брав – усі звикли обходитися своїм. Добрі люди підказали, що найкращі гроші за мед можна виручити у Празі. Там живуть найбільші у республіці пани, в яких аж кишені тріщать. Та й заводів там – сила-силенна. Робітникам платять добре, тож і вони ласі до смачних харчів. Одним словом, треба їхати. Але ж для отримання прибутку спочатку у цю справу треба вкласти якийсь початковий капітал. Слід, наприклад купити квитки до Праги і назад. Та й не поїдеш же до столиці у домашньому, треба одягтися у щось таке парадне, а ще придбати добру валізу. Воно, звичайно, окупиться, але спершу ті гроші треба звідкись узяти. Порадили і це – треба звернутися до банку.
Там дідуся зустріли привітно, хоча і дещо насторожено. Коли він через добру годину пояснив суть справи, усі в банку вже знали конструкцію кожного його вулика, норов кожної бджолиної сім’ї, особливості навколишніх лугів, нюанси обкурювання і ще багато всякої цікавої, але не надто корисної для фінансистів всячини. Тому до прохання про кредит усі поставилися як до манни небесної. Проте було одне «але»:
– А що маєте у заставу?
– Я не знаю, що таке застава.
– Ну, ми ж ризикуємо, даючи гроші. Тому хочемо мати гарантію. Якщо не зможете віддати гроші, ми залишимо собі щось із Вашого майна. Чи маєте фамільні коштовності або худобу?
Усією худобою були тільки бджоли, що також були і фамільними, бо жили ще в його предків. Врешті-решт заставу оформили на його землю і хатку. Наостанок клерки побажали пасічнику добре з’їздити, вторгувати побільше і швидше повернути борг.
– А куди вкладете решту грошей. Можете відкрити у нас депозит.
– Я не знаю, що таке депозит.
– Це значить, що Ви можете залишити свої гроші у нашому банку, банк турбуватиметься про них, а коли Вам вони стануть потрібні, Ви зможете їх взяти.
Той почухав потилицю і солідно мовив:
– А що банк має у заставу?
Клерк аж отетерів від такого нахабства. А проте чому дивуватися?! Ужгородці засвоювали ази бізнесу буквально на льоту. Ведмежий край поступово переставав бути таким – зараз уже ведмедів доводиться завозити сюди з цілої України. Ужгородці врешті-решт розробили власну економіку, яка часто балансує на межі не тільки з криміналом, а й зі здоровим глуздом, проте все одно якось зводить кінці з кінцями. Не останню роль у цьому відіграють наші банки, котрі з легкої руки діда Корнила врешті-решт знайшли спільну мову з доморощеними підприємцями.
Сергій ФЕДАКА, газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
