Чому закарпатським політикам за з’ясовуванням стосунків та піар-акціями не вистачає часу для роботи?
Якихось яскравих постатей серед закарпатських парламентарів, які б щоразу під час засідань горлали про виділення коштів на регіон, чомусь не спостерігається.
Натомість маємо одіозного Шуфрича, який геть забув про рідний Ужгород і ім’я якого зараз згадується хіба що через якісь скандали, пов’язані з Партією регіонів, або його особисті проблеми. Маємо братів-Балог, про яких найбільше чути із вуст голови Закарпатської ОДА Геннадія Москаля, ніж із парламентських трибун. Та й, якщо чесно, протистояння Москаль-Балоги і є в очах не закарпатців однією з основних «картинкою», що характеризує наш край.
Складається враження, що мукачівська родина доплачує голові ОДА зате, що він її постійно рекламує. Тим більше, враховуючи що очільник області рясно роздає інтерв’ю центральним телеканалам. Та й обрав Геннадій Геннадійович дуже «мудру» тактику – наїздів на Уряд. Людям це подобається, більшість знебожілих краян його вважають настільки своїм чоловіком, наскільки не вважали жодного з його попередників, що були корінними закарпатцями.
Що ще маємо у області? Штучний мовний конфлікт із угорцями, гальмування децентралізації, корупцію, вимагання відкатів від інвесторів у деяких містах та селах області і таким чином унеможливлення створення нових робочих місць для населення і масу заробітчан, які приїжджають додому лише на великі релігійні свята.
Продовжуючи тему політики, або того, що маємо замість неї, варто згадати й про мукачівські «розбірки» щодо перейменування вулиць. При цьому, роздмухані вони штучно, аби відвернути увагу людей від більш важливих питань, таких як подорожчання бензину чи продуктів.
А чому не видно на місцях тих політиків, кому наші земляки довірливо вручили депутатські мандати і на чию підтримку так щиро сподівалися? Часом вони з’являються, аби перерізати стрічки закладів, які відкриваються, але до відкриття яких вони доклали найменше зусиль, адже вони будуються за державні гроші, кошти платників податків.
Де наші програми економічного розвитку, де покращення соціальної інфраструктури, де врешті-решт обіцяні дороги?
А що роблять для того, щоб ситуація змінилася чиновники різних рівнів, починаючи від сільських, селищних і міських, закінчуючи обласним та власне слуги народу? Та й чому закарпатці слухають їх, коли вони під час своїх виступів не розповідають про плани змін на краще, а лише обливають брудом рідний край, принижують область у очах інших. Хоча самі ж мають із ранку до ночі думати над тим, як ті проблеми вирішити.
І що це за туристичний прийом залучення до Закарпаття гостей, які слухаючи та читаючи подібні тези, роблять відповідні висновки і приймають рішення поїхати хоч куди, лише не до нас.
Ми втрачаємо потенційних туристів. Чому вони замість Закарпаття з цілющими мінеральними джерелами, термальними басейнами, гірськолижними витягами, вражаючою природою надають перевагу кам’яним львівським джунглям?
Багата на страви національна кухня, місцевий колорит, широкий асортимент наїдків і відносно дешевий сервіс робить нашу область у гастрономічній сфері практично кухонним раєм.
Тим більше, що маємо найбільшу кількість гастрономічних фестивалів в Україні, 104 дегустаційних зали вина, десятки пивоварень та крафтових сироварень, дегустаційні зали меду, палинки, сиру, повидла – леквару.
Але при всіх цих очевидних перевагах Мекки для гостей у нас немає. Чому?
