Як мукачівські скульптори причетні до таємниці Джублика
Хоча про Джублик вже давно відомо далеко за межами області, однак і серед закарпатців знайдеться чимало таких, хто не має жодного уявлення про цю святиню, котру порівнюють з Почаєвом та Зарваницею (для християн усього світу Зарваниця добре відома чудотворною іконою і цілющим джерелом, біля якого з’являлася Божа Матір), пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».
За п’ятнадцять з половиною років на місці безлюдного урочища між двома селами – Вільхівкою та Нижнім Болотним на Іршавщині – виріс чималий релігійний комплекс, у складі якого – жіночий та чоловічий монастирі, ряд архітектурних капличок, що розповідають про найважливіші періоди життя Пресвятої Діви Марії, алея вшанування пам`яті закарпатських священнослужителів, що постраждали за віру, недобудований храм Гробу Господнього, мала Хресна дорога та завершальна, 14 стація найдовшої Хресної дороги, початок якої – у Львові біля Високого замку.
Та найбільшою цінністю вважають джерельну джублицьку воду. Саме з цього цілющого джерельця й починається історія святині. Іще далекого 2002-го року, як і багато інших мешканців навколишніх сіл, набрати смачної джерельної водички до урочища прийшли дві дівчинки. Одній з них, Марійці, було 9 років, іншій, Оленці, – 10. Коли діти вже набрали воду у пляшечки, вони помітили поруч дивовижне видіння –прекрасна пані у білому, що стоїть на хмаринці, яка не торкається землі. Тато однієї з дівчаток на той час був священиком, отже діти були навчені молитися і хреститися.
Коли дівчинка перехрестила видіння, воно не зникло, а незнайомка заговорила до дівчаток. Дітям такого віку притаманні вигадки та різні фантазії, однак навряд чи котрійсь з дівчаток заманулось би вигадати щось подібне. Та й недовіра з боку дорослих досить швидко розвіялася, бо все, що передавали діти від Білої Пані, дуже скоро ставало реальністю.
Спершу тато однієї з дівчаток, священик о. Петро, а трохи згодом і незабутній греко-католицький єпископ Іван Маргітич, першими визнали Джублик як місце явлення Діви Марії. У перші дні вона постійно супроводжувала дівчат і передавала через них свої прохання до дорослих. Пречиста Діва просила відправляти у Джублику служби Божі. Коли до урочища на прохання отця Петра вперше приїхав владика Маргітич, він запитав дівчаток, чи бачать вони прекрасну пані зараз. Діти відповіли ствердно. Більш того, на підтвердження своєї присутності Діва Марія, видима тільки двом дівчаткам, повідомила, що зараз до Джублика прибуде багато людей з навколишніх сіл.
Так і сталося. І тоді старенький владика Маргітич вперше відправив службу під відкритим небом в урочищі Джублик. Було це 31 серпня 2002 року. Відтоді дітям іще не раз являлися і Діва Марія, і Йосип, і Сам Ісус. Тому Джублик стали називати місцем об`явлення Пресвятої Родини.
Такі місця і явища не відразу стають визнаними, адже повірити у надзвичайне можуть далеко не всі, навіть віруючі. Однак дівчаткам вдалося навіть побувати у Ватикані на аудієнції тодішнього папи Римського Івана Павла Другого. Ця зустріч була дуже важливою для надання святині офіційного статусу, хоча й досі знайдеться не один скептик, котрий історію Джублика вважає вигадкою чи шарлатанством. Однак в цій історії стільки беззаперечних фактів, які розбивають в пух і прах будь-яку недовіру. А чудеса, котрі пов`язані з цією святинею, навернуть навіть найбільшого безбожника.
Той, хто хоч раз бував у Джублику, напевно, звертав увагу на дерев`яні скульптури Божої Матері та Ісуса, що прикрашають капличку, в якій упродовж багатьох років щонеділі та щосвята відбуває служби ієромонах, настоятель чоловічого монастиря у Джублику о. Атанасій. Автор цих скульптур – мукачівець Петро Матл. Чому саме йому випала така честь?
За словами сільських дівчаток, котрі не могли знати мукачівського скульптора, саме його обрала Діва Марія. І матеріал для скульптур діти під «керівництвом» небесної покровительки обирали аж на Львівщині, на одній з пилорам. Дорослі, котрі їх супроводжували, не вірили, що дві колоди, на які вказали діти, і справді згодяться для такої важливої справи. «Ви щось наплутали, – заперечували майстри з пилорами. Ці колоди годяться хіба що на дрова, вони браковані, перепитайте у Пречистої іще раз». Однак обидві дівчинки знову вказували на ті ж самі колоди.
Над кожною зі скульптур Петро Матл працював упродовж майже цілого року. І в обох випадках він спостерігав унікальне явище. Коли робота була вже майже завершеною і залишалося тільки відполірувати вирізьблене серце Марії чи Ісуса, деревина ніби провалювалася, утворюючи хрестоподібний отвір. Дивовижний збіг обставин чи все ж таки чудо?
Капличка на узвишші біля підніжжя пагорба, а поруч – навіс від чоловічого монастиря, де віруючі можуть сховатися від негоди чи від спеки під час служби. Усе це – на відкритій місцевості, без дверей з замками. І ікона Божого Милосердя біля каплиці – так само доступна кожному і вдень, і вночі. Однак іноді так стається, що до Джублика приходять не тільки з добрими намірами чи молитвою, а й … з докором чи претензіями. Так сталося і з цією іконою. То було в жовтні 2009 року. Невідомий здоровань, зупинившись перед іконою, якийсь час кричав на образ, докоряв, що Ісус не допоміг йому, вживав нецензурну лайку, а потім, схопивши металевий свічник, щосили вдарив по іконі. Від цього скло розкололося на друзки, а посеред полотна ікони залишилася чимала діра. У монастирі чули ту лайку, та ніхто не наважився вийти. Коли ж побачили, якої шкоди завдав невідомий, зібрали уламки скла і разом з полотном відвезли на реставрацію.
Згодом майстер, котрий рятував залишки ікони, зателефонував настоятелю монастиря і попросив приїхати. На одному з уламків скла за цей час проявилися дивні кольорові фрагменти, котрі разом утворювали лик Ісуса. Чому дивні? Вони не були плямами фарби на поверхні, як здавалося на перший погляд. Їх не можна було відтерти жодним розчином. Дослідження фрагменту скла показали, що той нерукотворний образ, що утворився внаслідок руйнування ікони, ніби зафіксований всередині скла. Полотно ікони відреставрували і повернули до Джублика. Так само в монастирі зберігається і неруко-творний образ Ісуса на уламку скла.
За 15 з половиною років архів дивовижних історій, зцілень, передбачень поповнюється новими й новими яскравими сюжетами. Так, навесні 2012-го, за півтора року до початку тяжких випробувань в історії України, що супроводжувалися кровопролиттям, на 11-й стації малої Хресної дороги почав кровоточити хрест. По поверхні дерев`яної основи стікали свіжі цівки густої багряної рідини.
Знову ж таки, знайшлося чимало скептиків, котрі навіть засідки поблизу в кущах робили, щоб упіймати «жартівника», котрий ту рідину на хрест підливає. Однак даремно. Врешті-решт зразки речовини, що виділялася на поверхні хреста, було відправлено на аналіз до лабораторії львівської судмедекспертизи. Результати досліджень підтвердили, що дана речовина за складом і справді є аналогічною крові, однак не належить до будь-якої з груп людської крові, так само не є кров`ю будь-якої відомої науці тварини. Тоді чия вона? Вищого небесного єства? Як би там не було, а пророцтва про кровопролиття – саме так багато людей трактувало той знак – збулися.
Щомісяця 26 числа (саме 26 серпня уперше в урочищі явилася Діва Марія) до Джублика їдуть прочани. Відбуваються відпусти, сповіді, святкові служби. Та найбільш багатолюдними є зібрання віруючих саме наприкінці серпня кожного року. 24 серпня, на День Незалежності починаються молодіжні релігійні форуми. Місцева організація «Діти Джублика» приймає гостей не тільки з інших регіонів України, але й з-за її меж. Розбиваються невеличкі наметові містечка, організовуються реколекційні заняття для дітей та молоді, різноманітні вікторини, змагання, творчі поєдинки, спортивні ігри. Усе, що цікавить сучасну юнь, тут поєднується з молитвою та щирою вірою.
Увечері 24 серпня організовують поїздку учасників молодіжного форуму до Красного поля, на місце героїчних подій у 1939 році, де полягли захисники Карпатської України. Відправляється молебень за всіх, хто поліг, захищаючи рідний край – від героїв минулого сторіччя до героїв сьогодення. Далі – концерт патріотичної пісні, запалення лампадок і повернення до табору. Так проходять чотири дні з`їду, де молодь знаходить нових друзів, готує святковий аматорський концерт для прочан, котрі прибувають 26 серпня.
Архієрейська служба, сповіді, хресна хода до села… Місцеві благодійники невтомно трудяться, щоб безкоштовно нагодувати сніданками, обідами та вечерею усіх гостей Джублика. А їх тут у ці дні буває по декілька тисяч. Завдяки пожертвам прочан святиня благоустроюється та розбудовується. Є вже в Джублику і свій невеличкий готель – будинок прочанина. Умови перебування – аскетичні, однак з дотриманням санітарних норм та всім необхідним для нічлігу. Скромно, але затишно. Трапезна, кухня, душові, затишна капличка, де можна помолитися перед сном. Поволі зводяться стіни майбутнього великого храму, проект якого, між іншим, розробив все той же скульп-тор Петро Матл. Не маючи архітекторської освіти, він розробив такий макет, який був високо оцінений фахівцями і допущений до втілення в життя. Знову допомога Небесної десниці? Чи простий збіг обставин?
Цього року скульптор завершив іще одну грандіозну роботу – 7-метрову скульптуру Спасителя з каменю, котра має увінчати купол майбутнього храму, а поки що стоїть на території святині, доступна для огляду всіх бажаючих. Над нею скульптор працював упродовж року, йому допомагав старший син Арпат, котрий пішов батьківською стежкою. Взагалі закарпатська святиня стала своєрідною галереєю робіт Петра Матла – скульптурні композиції, проект храму, керамічні барельєфи в капличках… Тут же, в Джублику, у 2017 році експонувалася виставка картин Петра Матла, присвячена темі голодомору в Україні.
А от пам`ятник Героям Небесної Сотні, котрий з’явився два роки тому в Джублику, виготовив інший мукачівський скульптор – Віталій Цап за ескізом Петра Матла.
За словами візіонерки Оленки Куруц, котра, як і її подружка, встигла вирости, здобути освіту та обзавестися сім`єю, Діва Марія назвала Джублик місцем об’єднання християн усіх конфесій. На противагу земному «Розділяй і володарюй» Небесна «канцелярія» воліє миру та єднання на землі. Отже, і престол у Джублицькій каплиці не такий, як у будь-якій церкві. Він круглий, а на святкових службах тут і справді не тісно великій кількості священиків різних конфесій. То може саме звідси, із Закарпатсь-кої святині, і справді почнуться мир і злагода поміж людьми? «По вірі вашій воздасться вам» – гла- сить святе писання. Отже, варто по-справжньому повірити, а небесні опікуни допоможуть, підкажуть, як робили це вже багато разів від часу першої появи в Закарпатській святині.
Валентина Жук, газета «НЕДІЛЯ», екслюзивно для zakarpatpost.net
Фото Степана ЖУКА
