Чоловік ніс у одній руці сокиру, а в іншій – кішку, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».
За роздумами чоловік навіть не помітив, як раптом зліва на сере- дині проїжджої частини, рухаючись на протилежний бік дороги, ніби з нізвідки з’явився незнайомець. Від несподіванки Олексій навіть пригальмувати не встиг. Пішохід сам різко зупинився, також зненацька побачивши автівку.
– Чорт! – тільки й встиг сказати Олексій, відчувши, що з силою вчепився за кермо, яке встиг викрутити і не зачепити чоловіка, який здався дивакуватим.
Олексія трусило від думки, що він мало не збив людину.
– Звідки взявся цей божевільний? Куди його понесло? – сам з собою почав говорити він, машинально пригальмовуючи після стресу.
– А що це у нього в руках було? – зненацька осінило чоловіка і він почав «прокручувати» в голові картинку побаченого.
Олексій чітко пригадав, що бачив в одній руці незнайомця сокиру, а в іншій – щось схоже на мішок, який звивався і розгойдувався з боку в бік.
– Мамо рідна! Так це ж кішка! – здогадався він.
Автомобіль продовжував пригальмовувати, здавалося, що він зараз ось-ось зупинитися.
– Куди це він її потягнув? – питав сам себе Олексій.
У його голові одна за одною проносились сумні думки.
– Негідник! Невже він хоче вбити тварину? Та ні, не може бути, мені здалося. А навіщо тоді за шкірку нести кішку і тримати сокиру в руці? Треба йому перешкодити, треба негайно розвернутися.
Але автомобіль і далі продовжував повільно рухатися в тому ж напрямку. Щось ніби заважало Олексію зробити те, що хотілося. Він подивився в дзеркало заднього виду. Через похмуру погоду і слабку видимість він не зміг побачити того чоловіка. Та й зовсім не хотілося повертатися, ще більше псувати собі святковий настрій.
– Не бачу, нічого не бачу. Напевно, злякався і повернувся, – виправдовував свою нерішучість Олексій. – А може то його кіт, просто він ніс його додому, а сокиру приготував, щоб дров нарубати. У нас же Карпати, лісу багато, у закарпатських селах часто обігрівають взимку хати тим, що самі заготовлять. Напевно, ще й п’яним був. Тверезий же під машину не полізе. А якщо він так, він і мені ще по голові може дати сокирою, як і цій кішці. Та й далеко я від’їхав. Поїду краще додому, діти й так зачекалися. Що в житті не буває, однією кішкою більше, однією менше, хіба мало їх на світі.
Чоловік натиснув на педаль газу – і машина знову набрала швидкість.
Невдовзі він був уже вдома. Автівку залишив біля будинку. А сам зайшов у хату. Настя й Дарина радісно кинулися обнімати батька, розпитували про маленького братика, а в душі чоловіка ніби й не було радості, лише неприємний осад після побаченого.
Спробував повечеряти, але не зміг. Думки весь час поверталися до цієї події.
– Треба було все ж повернутися, перешкодити цьому диваку зробити задумане, – розмірковував він.
Уночі Олексій довго не міг заснути. Постійно перевертався з боку на бік. А коли нарешті відключився, приснився якийсь кошмар.
Прокинувся весь мокрий. Знову згадав про інцидент на дорозі.
– Я поїду туди, знайду його і поговорю з ним по-чоловічому, – вирішив він. – Звичайно, кішку вже не врятую, але совість моя буде чистою.
Від прийнятого рішення стало трохи легше. Встав з ліжка, подивився на годинник. Була майже шоста ранку.
Олексій пішов готувати донечкам сніданок. Потім поїв сам, відвіз їх у садок і хотів їхати на роботу. Але передумав.
– Треба повернутися на те місце і знайти того вбивцю! – твердо вирішив він.
Тепер він був рішучим, як ніколи.
Аж ось і той поворот. Олексій впізнав його відразу. Зупинився, вийшов із автомобіля і попрямував до приміщення, з якого, ймовірно, міг вийти незнайомець із кішкою.
То була якась майстерня. Двері були відчиненими.
– Добрий день, – привітався він, зайшовши всередину, хоч нікого й не бачив. – Тут є хтось?
– Є, є, – почулося у відповідь. – Вам автоелектрика, напевно, треба. Його нині не буде.
Перед Олексієм з’явився худорлявий дідусь років 70 у синьому спецодязі.
– Чому? – байдуже спитав Олексій, думаючи про щось своє.
– Захворів, до лікаря пішов, – відповів старенький.
– У вас тут, напевно, протяги, – якось намагався підтримати розмову чоловік.
– Ні, не в цьому справа. До окуліста пішов. Щось у око йому потрапило вчора. З калюжі. Він дорогу переходив, а машина на швидкості мчала назустріч, мало його не збила. Сьогодні зателефонував, що не вийде на роботу, око в нього почервоніло і сльозиться.
Олексій напружився, почувши історію про автомобіль.
– Погода погана вчора була, дощ лив як із відра. Навіщо ж він пішов через дорогу? – запитав він у працівника сервісу.
– Безглузда історія вийшла, – продовжив розповідь балакучий дідусь. – Ми святкували день народження одного з колег. Сіли відзначити, як годиться. Привітали, випили, закусили. Все ніби по-людськи, та от електрик наш, його Сергієм, до речі, звати, сп’янів. Коли він вип’є, злим стає, агресивним. Ну ось, сидимо ми, говоримо про політику, депутатів наших, а тут на стіл враз кішка вистрибнула, напевно, їсти хотіла. Так Сергій її як побачив, то накинувся на неї, а тварин він взагалі не любить… Ми його пробували зупинити, та він з верстату сокиру схопив і почав нам погрожувати, щоб не наближалися до нього, бо й нас, і кішку поріже. А далі вибіг на вулицю і… Ми вже в дверях були, коли його мало машина не збила. Відвернув від нього водій, встиг, проте з калюжі брудною водою його облив. Ось тоді йому в око щось і потрапило.
– А кішка? – аж вигукнув Олексій.
– А що кішка? Він коли руками за обличчя схопився, то і сокиру впустив, і кішка відразу втекла кудись. Ось така історія. А що в тебе з автомобілем? Може я допоможу? – чемно запропонував дідусь.
– Та ні, спасибі, я іншим разом заїду, – радісно відповів Олексій, легко зітхаючи.
Він був трохи приголомшений почутим.
– Ось так історія зі щасливим кінцем! Так йому й треба, шкуродеру! Не може пити – хай не п’є, а тварин нехай не чіпає. – заводячи автівку, усміхався Олексій. – А я все ж молодець! Кішку таки врятував.
Сергій ОРОС, газета «НЕДІЛЯ», екслюзивно для zakarpatpost.net