Що столицю Закарпаття пов’язує з далекою заокеанською країною
Американський Ужгород
В Ужгороді грають в американський футбол, їдять американські хот-доги та бургери, заводять американських бульдогів. Але на цьому «американськість» столиці Закарпаття не обмежується. Є в європейському місті ще й інші деталі заокеанського континенту. Люблять у нас чомусь Сполучені Штати… причому давно. А чому – самеце і з’ясовував журналіст закарпатської газети «НЕДІЛЯ».
620 тисяч американців мають принаймні одного предка, який є вихідцем із Закарпаття.
Перші закарпатці вирушили підкорювати Америку ще у 1860-ті роки. Однак найпотужнішою стала еміграція наприкінці 1870-х і в 1880-ті. Як правило, більшість з перших іммігрантів переїжджали у пошуках заробітку. Вони, як і наші сучасники, сподівалися знайти вигідну роботу, попрацювати декілька років і, заробивши певну суму грошей, повернутися назад. Часто так і траплялося. Деякі закарпатці мігрували туди і назад кілька разів, часом перевозячи у нову домівку власну сім’ю.
Вважається, що між 1880 і 1914 роками в США прибуло 225 000 закарпатських переселенців. Однак у ті часи ще ні пароплавні компанії, ні федеральні органи США не вели фіксованого обліку прибулих, тому точну кількість переселенців із Карпатського регіону встановити неможливо.
Ось як про це пише Вікіпедія: «Оскільки при в’їзді їм задавали питання лише про мову, віросповідання та національно-державну приналежність, численні закар-патські іммігранти з Австро-Угорської імперії називали себе «угорцями», вказуючи при цьому «грецьку» або «руську» віру і «слов’янську» мову. Лемки іноді іменували себе «австрійцями» або «поляками». Траплялися випадки, коли русинів-українців записували як росіян, хоча етнічно вони ними ніколи не були. Збір відомостей стосувався тільки пасажирів третього класу, про решту інформацію не збирали взагалі. Таким чином, на основі статистичних даних щодо міграції і членських записів у релігійних і світських організаціях, припускається, що близько 620 000 американців мають принаймні одного предка, який є вихідцем із Закарпаття».
Отже, опинившись у нових умовах, у чужій державі, наші земляки починали працювати задля її блага і багато хто з них став відомим на весь світ.
Саме деяких з них зараз увічнено в Ужгороді у міні-скульптурах, автором яких є Михайло Колодко.
Найменша у світі статуя Свободи
Однією з найбільш відомих мініатюрних пам’яток столиці Закарпаття є Свободка. Пам’ятник було відкрито 27 липня 2010 року на перилах пішохідного мосту.
Створив її Михайло Колодко разом з архітектором Олександром Безиком. Вона, після Миколайчика, була другою міні-скульптурою, яка прикрасила Ужгород. Історія її появи досить цікава. Справа в тому, що 11 липня 2010 року на несудноплавному Ужі пройшла перша Ужгородська регата. Веселі змагання зібрали багатьох прихильників і одразу ж стали улюбленою літньою атракцією місцевих та гостей. Однак уже за кілька днів після проведення регати організатори отримали лист від Укррічфлоту, у якому до них було висунуто ряд претензій за несанкціоноване відкриття навігації, мовляв, на Ужі немає навіть маяка.
Відомий на Закарпатті туризмознавець Федір Шандор, який був одним із організаторів заходу і який дружить із Михайлом Колодком, вирішили «помститись» українській бюрократії та річковому флоту і на знак незгоди і нескоримості встановили на парапеті біля мосту мініатюрну статую Свободи із реально діючим маячком, який світиться уночі.
«Вона хоч і маленька, але з великим змістом», – зазначив закарпатській газеті «НЕДІЛЯ» скульптор.
Справді закарпатська жінка-Свобода має у висоту всього 17 сантиметрів. Відлито її з бронзи, важить вона 4 кг. Але крихітна Свободка символізує величезну любов закарпатців до всього неповторного та оригінального. Крім того, вона офіційно вважається найменшою скульптурою статуї Свободи у світі, до того ж є єдиною із діючим маяком.
Слід зазначити, що цей міні-пам’ятник користується настільки великим успіхом серед містян, що його прикрашають на різні свята, переодягають і довкола скульптурки навіть серед туристів існує своєрідний культ. Одягали ужгородську залізну красуню вже й у вишиванку, і в кімоно, і у весільну сукню, і в морячку, школярку, поштарку, відьму, австралійку, єврейку, угорку, помічницю Святого Миколая…
Загалом в Україні є 4 статуї Свободи: у Львові, Дрогобичі, Рівному та в Ужгороді. І саме наша є найоригінальнішою з усіх. А що… у нас тут своя Америка… закарпатська.
Людей з «Титаніка» врятувала «Карпатія»
Хоч кораблі на закарпатсь-ких річках не плавають, але один усе ж охороняє Уж – це «Карпатія», що знаходиться поруч із Миколайчиком на перилах Ужа.
Цікаво описує ужгородський міні-корабель історик Роман Офіцинський у книжці «Екскурсії Ужгородом».
«Неподалік Миколайчика на парапеті бачимо бронзовий кораблик «Карпатія» авторства Михайла Колодка. Встановлений у століття наймасштабнішої з морських катастроф, що трапилися біля берегів Північної Америки. У ніч на 15 квітня 1912 року найбільше пасажирське судно світу – британський пароплав «Титанік» (269 метрів у довжину і 28 метрів у ширину) за добу до очікуваного прибуття в Нью-Йорк зіткнувся з айсбергом і затонув за 600 км південніше острова Ньюфаундленд. На борту було 2224 осіб, з яких 1514 загинули. 710 осіб урятував британський корабель економ-класу «Карпатія» (його назва перегукується з гірським Карпатським краєм), який знаходився за 93 км і за три години першим прийшов на допомогу. На той момент «Титанік» затонув, живих шукали до 9-ої ранку. У Нью-Йорк врятованих доправили ввечері 18 квітня. Сама ж «Карпатія» пішла на дно 17 липня 1918 року за 27 км південніше Ірландії після торпедної атаки німецького підводного човна. Однак усі пасажири і члени екіпажу врятувалися. Ужгородська скульптурка «Карпатії» із секретом: якщо усередину помістити запалену свічку, то видно світіння ілюмінаторів, – наголошує автор. – У місті є ще й інша пам’ятка з американсь-кої тематики: вже не техногенної, а технічної. По вул. Підгірній є невеликий монумент 2012 року визначному художнику радянської пори Гаврилові Глюку. Бронзова міні-композиція на постаменті відобразила митця за кермом улюбленого воєнного автомобіля підвищеної прохідності «Вілліс» (від 1945-го – джип) з мольбертом на задньому сидінні. Починаючи з літа 1942-го, США за ленд-лізом поставили СРСР майже 52 тис. цих машин. Одну з них принагідно увічнено в Ужгороді».
Американский президент закарпатської землі
Ще однією цікавою сторінкою американського Ужгорода, те, що першим губернатором Підкарпатської Русі (регіону в складі Чехословаччини) був громадянин США, випуск-ник Пенсильвансь-кого університету, адвокат Григорій Жаткович.
Цю подію детально описано у книзі Романа Офіцинського «Екскурсії Ужгородом».
«Тоді вихідців із Закарпаття проживало в Північній Америці майже стільки ж, як на батьківщині. Г. Жаткович неодноразово зустрічався з президентом США В. Вільсоном, чехословацькими лідерами Т. Масариком та Е. Бенешем, узяв участь у Версальській мирній конференції, а 16 березня 1919 року розпочав політичну кар’єру в Ужгороді, – йдеться у виданні. – Спочатку 19 серпня 1919-го Г. Жаткович став головою Директорії Підкарпатської Русі – крайового уряду. 5 травня 1920 року президент Томаш Масарик призначив Григорія Жатковича першим губернатором краю. Збереглося його фото, датоване липнем 1920-го, з воєначальником регіону, французьким бригадним генералом Марі-Костянтином-Робером Парі, віце-губернатором Петром Еренфельдом перед сходами урядової будівлі, а нині Лінгвістичної гімназії ім.Шевченка, де, мабуть, невипадково десятиліттями поглиблено вивчають англійську. Від 16 травня 1921 року Жаткович у відставці через зволікання з наданням краю автономії, Повернувся до США, продовжив адвокатську практику. Тепер одна з ужгородських вулиць у мікрорайоні Дравці називається на його честь».
А 2 грудня 2017 року перед будівлею Закарпатського обласного художнього музею імені Йосипа Бокшая в Ужгороді відкрили 29-ту з 30, встановлених у столиці Закарпаття міні-скульптур. Нею стала бронзова фігурка Георгія Жатковича, який задумано сидить на «дзвоні Свободи» — головному символові американської історії боротьби за незалежність від Великої Британії. Михайло Колодко навіть зобразив на легендарному дзвоні тріщину та викарбував на ньому слова з Біблії: «Нехай свобода буде проголошена через цілий світ усім жителям його!».
Міні-сусідами пам’ятки стали також американці – сержант морської піхоти США Майкл Стренк – військовий українського походження, який під час Другої світової війни підняв американсь-кий прапор на вершині гори Сурібаті під час битви за Іодзіму, та мініатюрний Енді Воргол.
Король поп-арту
Художника, дизайнера, режисера, письменника і взагалі унікальну людину україно-лемківського походження, що ще за життя стала легендою, Енді Воргола (а точніше – Андрія Варлогу) в Ужгороді люблять по-особливому. Хоча на Закарпатті він ніколи й не був, але коріння тут має.
Воргол у США був настільки популярним, що картини в нього замовляли Мік Джаггер, Лайза Мінеллі, Джон Леннон, Даяна Росс, Бріжіт Бардо, Майкл Джексон. У його доробку як кінорежисера та продюсера сотні фільмів. Загалом він створив близько 10 тисяч різноманітних робіт, серед яких: фотографії, картини, ілюстрації, скульптури, інсталяції, кінофільми, книги. Найдорожчою картиною Воргола стала «Вісім Елвісів», яку восени 2008 року було продано більш як за 100 мільйонів доларів. Наразі більша частина творчої спадщини Енді Воргола, що включає понад 8 тис. об’єктів, зберігається в його музеї у Піттсбурзі.
А у столиці Закарпаття на честь Воргола встановлено аж два пам’ятники.
Першу пам’ятку королю поп-арту було відкрито на Жупанатській ще в 2014 році. Зроблено міні-скульптуру із двох кілограмів бронзи. Символічно, що за спиною митця музей, де зберігається переважно живопис різних часів і народів, а дивиться він у бік словацької школи, адже батьки Енді емігрували до США зі Словаччини.
А через два роки, у 2016-му, неподалік ПАДІЮНу, у сквері Поп-Арту, було встановлено креативний пам’ятник всесвітньовідомому митцю вагою 44 кг. у повний зріст. Він складається з 4 тис. деталей з арматури, поєднаних газозваркою. Металеві прутики волосся відбілені кислотою, до руки прикріплено фотоапарат для селфі, у який вмонтовано спеціальну камеру, під’єднану до комп’ютера, що знаходиться поруч у готелі, в якому, до речі, квартирує штаб-квартира Федерації американського футболу Закарпаття.
Втілив у життя композицію Михайла Колодка коваль Василь Криванич.
Але й це ще не все. Торік у Минаї в рамках декомунізації на честь Енді Воргола назвали навіть площу, яка раніше називалася Жовтневою.
Крім того, в Ужгороді завдяки Роману Офіцинському та Федору Шандору проходять навіть тематичні екскурсії «Ужгород американський».
Маємо й багато інших прикладів «американськості» Ужгорода.
До того ж ми любимо телефони та комп’ютери з надкушеним яблучком із США, залюбки купуємо годинники й сумки заокеансь-ких виробників, а фастфуд, який виник у Штатах, разом з колою, поступово перемішався з закарпатськими наїдками. Хоч така їжа й не є здоровою, але багато хто з наших земляків до неї вже звик.
А ще – у нас стають популярними американські імена… Франклін, Френсіс, Елізабет, Саманта, Емма, Еллі та інші.
Добре, звісно, підтримувати світові традиції, але свої також варто пам’ятати. Принаймні хочеться, аби Ужгород і надалі був не лише американським чи європейським, але передусім залишався закарпатським.
Іван ДУХНОВИЧ, закарпатська газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
