Собака-скелет блукає під мурами Невицького замку
Із цієї тварини вже обсипається шерсть, із живота виступають кістки, підкошуються лапи. Скоріш за все вона не їла вже декілька тижнів.
Худий… знесилений, настільки виснажений голодом, що під ним підкошувалися лапи… Кістки щільно обтягнуті шкірою свідчили про те, що він давно не їв. Ребра можна було порахувати навіть з відстані. Замість живота глибокі впадини. Шерсть змореної тварини випадала від недоїдання. Рудий собака нагадував ходячий скелет. Але навіть ходячим його важко назвати, бо він ледве пересувався, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».
Дорогою до Невицького замку він самотньо йшов собі до лісу. Оглядався, ніби когось чекав. Те, що живеться йому нелегко було очевидно.
Хто ж покинув на вірну голодну смерть нещасну тварину? На жаль, закарпатці, коли їм собака набридає, інколи з легкістю позбуваються її. Якщо вирішили купити породистого чотирилапого, то кому потрібен безпорідний? А якщо він, не дай Бог, задушив курку, то це для закарпатців святе! Тоді собаку можуть навіть вбити, забити дошками до смерті, застрелити з мисливської рушниці, або просто кудись відвезти… бажано далеко, щоб не повернувся.
Не вкладається в голову, як такі горе-господарі потім хрестяться дорогою додому біля кожного хреста, який бачать, маючи при цьому в голові власну псевдохристиянську мораль, мовляв, тварина – не людина, її не шкода. Але ж вона така сама господня істота, створена також Богом і так само дихає, народжує дітей та випромінює любов, потребує їжі та даху над головою, як і людина.
Тож кому і чим заважав цей нещасний рудий чотирилапий? Хто прирік його на такі муки?
Собака повільно йшов у напрямку лісу. Назустріч йому наближався чоловік років 60 у чорній куртці та чоботах.
«Невже господар?» – йокнуло в голові.
Але незнайомець дивився на тварину якимось сердитими очима. Було видно, собак він точно не любить. Навіть більше – ненавидить.
Хотілося завести з ним розмову, спитати що йому відомо про рудого безхатька. Але раптом у нього задзвонив телефон, він щось промимрив у слухавку, розвернувся і знову попрямував туди, звідки йшов. На щастя, собаку він не зачепив. Пес глянув йому у слід з недовірою і страхом.
Я спробував покликати собаку. Але він боявся підійти. Напевно, хтось його добряче відлупцював, якщо найвірніша істота у світі лякається від людини, це свідчить про те, що її хтось не на жарт налякав.
В думках крутилося єдине, що нещасного перш за все треба нагодувати. Неподалік є багато оздоровчих та готельних комплексів і купити щось для собаки можна аби де. Але дивно інше. Там же постійно є персонал, багато відпочивальників, просто туристів. Тож чому ніхто не підгодовує бідну тваринку? Адже їжа там з надлишком! Скільки лише недоїдків викидають або дають свиням! А від собаки шматок відбивної чи хоча б хліба шкода?!
Невже ніхто не бачить у якому стані цей чотирилапий? Він же однією, а то й двома лапами вже в іншому вимірі від голоду. Безхатько шукає собі їжу десь у лісі. Хоча навіть незрозуміло яку, адже там її небагато, а в такому стані зловити собі хоча б мишку він просто не здатен. У лісі, напевно, він і спить, десь під деревом.
Можливо, періодично його хтось і пригощає чимось, але це буває дуже рідно, бо тварина просто виснажена голодом. Стискається серце від того, у якому він жахливому вигляді. Не їв він точно вже декілька тижнів. Собаці важко навіть ходити, під ним підгинаються лапи. Одна задня постійно зависає в повітрі. Від нестачі життєвої енергії ним хитає. Шерсть скоро почне обсипатися.
Однак поки я побіг купити тварині поїсти, собака зник. Я залишив йому м’ясо при дорозі, але знайти його не вдалося. Тож невідомо, з’їсть його саме він чи інший такий же безпритульний.
Тому редакція закарпатської газети «НЕДІЛЯ» звертається до волонтерів та всіх небайдужих закарпатців з проханням знайти для тварини притулок, або господарів, якщо ще вона жива. Можливо, хтось шукає вірного друга. І ця собака може ним стати. Тварина неагресивна, але трохи недовірлива, від людей тримається осторонь, проте підходить.
Не будьмо байдужими! Людяність виявляється не тільки у добрих вчинках стосовно людей, але й у ставленні до братів наших менших.
Іван ДУХНОВИЧ, закарпатська газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
