Криваві розбірки. Закарпатські стрільці могли повбиватися
Б’ються усі: і чоловіки, і жінки, і молоді, і старі
Закарпатці – народ запальний, особливо після розпивання спиртного, тож нерідко наші земляки між собою не тільки сваряться, але й з’ясовують стосунки за допомогою сили. 
Звичайно, нічого доброго в цьому немає і це не сприяє вирішенню конфліктів, більше того, закінчується додатковими нервами, витратами та судовою тяганиною, але в пориві запалу над цим мало хто думає. Отже, закарпатська газета «НЕДІЛЯ» зібрала найрезонансніші випадки, що трапилися протягом останнього часу в області.
Закарпатські стрільці могли повбиватися
Дивний випадок трапився нещодавно на Великоберезнянщині.
Василь їхав додому з друзями, та раптом біля залізничного переїзду йому перегородив дорогу автомобіль. Водій, вийшовши з машини, почав йому погрожувати…
Чоловіки були добре знайомими, навіть раніше товаришували, але якось між ними через гроші пробігла, як кажуть, чорна кішка.
Відтоді Віктор, який був таким собі сільським авторитетом, постійно погрожував Василю. Він завжди носив із собою зброю і коли йому щось не подобалось, починав залякувати, мовляв, пристрелить.
Пістолет був і у Василя. На суді він пояснив, що знайшов його біля футбольного поля. Хоч це виглядає і не надто правдиво, але все одно зараз картину не змінює. Зброю чоловік теж мав при собі, возив у своєму «Мерседесі».
Щоправда, арсенал Віктора був соліднішим, бо він мав автомат Калашникова. Такий собі справжнісінький народний месник. До Василя зі своїм автоматом він уже не раз приїжджав на розбірки. Раніше навіть прострелив сарай та покрівлю будівлі. Часто мав із собою й компанію. Його помічники поводились так само нахабно, як і він сам. Погрожував Віктор не тільки Василеві, але й його родині, навіть принижував їх. Така «війна» тривала близько півроку.
Того липневого дня односелець Петро покосив Василеві траву, за що чоловік прямо посеред поля пригостив його горілкою. Після того Петро пішов додому, а до нього прийшов знайомий. А невдовзі зателефонував Василь і запросив до себе. У гості він пішов разом із Романом. Трохи посидівши з господарем та порозмовлявши про життя, усі троє вирішили поїхати у кафе. Утім дорогою туди Василь побачив приятеля і зупинився, аби з ним поговорити. Саме в той час назустріч їхав Віктор. Чоловік, запримітивши свого опонента, об’їхавши поміж шлагбаумами, перетнув залізничний переїзд і перегородив Василеві дорогу власним автомобілем так, щоб той не зміг проїхати.
Вийшовши зі своєї «Шкоди Октавії», він направився до Василя. У руках чоловіка була рушниця. Василь перелякався і запитав односельця, що йому від нього потрібно. Віктор же, пересмикнувши затвор, відповів, що зараз покаже, що саме хоче. У відповідь Василь також вихопив зброю. Він кричав, щоб Віктор не підходив до нього. Але той не слухав і прямував все ближче… З переляку Василь вистрелив у Віктора, навіть не цілячись.
Але не дарма кажуть, що раз на рік і мотика стріляє. Випадковий постріл виявився влучним, тож за секунду Віктор схопився за живіт та почав присідати. На одязі показалася кров. Чоловік кричав, аби йому негайно викликали «Швидку».
Зрозумівши, що накоїв, Василь перелякався ще дужче. Петро з Романом допомогли Віктору сісти в автомобіль і відвезли його в лікарню смт Березний. Була 21 година вечора. Дорогою біля потічка Віктор попросив односельців зупинитись і набрати йому води, мовляв, погано почувається. Залишившись у машині однин, він швиденько викинув рушницю, аби не мати потім із правоохоронцями зайвих клопотів.
Лікарі врятували життя Віктору, а Василеві довелось постати перед судом.
Як розповів під час засідання один з односельців учасників інциденту, за кілька днів перед тим трагічним випадком йому телефонував Василь і повідомив, що останнім часом у селі стало жити небезпечно, казав, що Віктор поводиться агресивно, у себе на подвір’ї стріляє з автомата Калашникова. Після того він відразу зателефонував начальнику Великоберезнянського відділення поліції, однак той вже знав про це, оскільки після Вікторової стрілянини на місці події побувала група швидкого реагування, та коли правоохоронці приїхали, чоловіка на місці події вже не застали.
Тож суд визнав Василя винним, але поставився до справи лояльно і призначив йому два роки умовного покарання.
