Чому закарпатські традиції ламають життя молоді? Думка психолога
В Америці та в країнах Європи майже кожна людина має власного психолога. І це добре, адже часом, аби зняти стрес, просто потрібно виговоритися, а рідні тебе чути не хочуть, у друзів немає часу… тож ситуація із плином часу лише ускладнюється.
У нас до психологів звертаються ще не так часто, як за кордоном, але професія вже стала популярною. Тим більше що складних життєвих ситуацій у побуті закарпатців стає чимдалі більше. Як правило, більшість із них надумані, але самотужки розібратись у цьому краянам часто не вдається.
Отже, гостем прес-центру закарпатської газети «НЕДІЛЯ» є заступник голови ГО «Асоціація арт-терапевтів Закарпаття», практикуючий психолог, автор та ведуча тренінгів особистого розвитку, організатор та тренер ряду проектів із саморозвитку Яна РЕГА.
Традиційне поняття родини. Чоловік-дружина-діти. Загалом у нашій області люблять жити за традиціями. Чи зверталися такі, хто хотів ці шаблони поламати, але через близьких не вдавалося і виникали стреси, конфлікти.
Є таке поняття, як соціальні установки, куди входить і те, що нам нав’язують батьки, у тому числі – звичаї, обряди, тобто, як вони раніше жили. Зараз дуже багато старих стереотипів уже втратили актуальність, суспільство змінюється, стає інакшим. І власне такі установки інколи збивають людину з дороги, яку вона для себе обрала. Через батьківський авторитет молодій людині часто важко опиратися тим речам, які нав’язують рідні і таким чином діти виконують волю батьків, а потім розуміють, що відбувається щось не так, усвідомлюють, що нещасливі в тих умовах, у яких опинилися. Їх не влаштовує новостворена родина, робота, те, де вони живуть через те, що послухали пораду батьків. Із такими питаннями до психологів звертаються дуже часто. І майже в кожній консультації ми пересвідчуємось, що присутня соціальна установка, нав’язані іншими ідеї.
Тобто, проблема «конфлікт поколінь» на Закарпатті досі існує?
Так. Звертаються не лише дорослі, але й діти, їх непокоїть те, що вони не можуть знайти з батьками спільної мови. Вони прагнуть відокремитися, знайти свою нішу, а батькам хочеться, щоб діти були зручними, нав’язують свою думку. Тут важливо більше говорити, спокійно вести діалог, не докоряти, знаходити компроміс. Дітям потрібно викласти свою думку з позиції: «Я тебе поважаю, знаю, що ти прожив усі ці роки по-своєму, але мені так комфортно, я хочу поступити так. Таким чином я буду щасливим. Думаю, якщо мені буде добре, ти теж за мене радітимеш».
