В Ужгороді то нічого не відбувається, то всі події намагаються втиснути в один день
В Ужгороді то цілими днями нічого не відбувається, то всі події намагаються втиснути в один день. Днями мене запросили до журі конкурсу малої прози імені Чендея. Що такий конкурс давно на часі – дарма казати, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».
За радянської доби літераторів плекали, приблизно як домашню худобу. Хто занадто собі дозволяв, того карали, принаймні, відлучали від друку. Хто виконував певні правила, жив як у Бога за пазухою. Особливо носилися з літературною молоддю – дбайливо, як в оранжереї. Зараз письменників просто кинуто у глибоку воду: хто випливе – той випливе, хто ні – то ні. Рятуйтеся самі. І письменники десь приймають цей виклик. По всій Україні і зокрема на Закарпатті проводиться ціла купа самодіяльних літературних фестивалів. Започатковано чимало премій. Багато чого робиться на особистих зв’язках. Ясно, що це не може цілком замінити колишньої державної підтримки, але дозволяє хоча би тимчасово втриматися на плаву.
На Закарпатті вже існує цілий ряд різноманітних літературних премій, в тому числі «Дебют Срібної Землі» за першу книжку поезії або прози. Проте часто дебютант, видавши першу книжечку, пройшовши усіма колами відповідного пекла (і неминуче розчарувавшись після цього всього), зарікається іти далі. Ну не всі у цьому світі мазохісти – і це якраз нормально. Ми вже знаємо цілий ряд імен, які так і лишаються в історії місцевого літературного процесу однією книжкою. Хоча по-справжньому письменник починається з другої. Тому такі важливі змагання, де можуть брати участь автори різних категорій.
Не менш важливо підтримати саме новелу. Цей жанр завжди був перлиною закарпатської літератури. Хоча зараз він вважається неформатним. Видавці прагнуть ледве не виключно романів – мовляв, вони краще продаються. У результаті виходить щось дуже багатослівне, тягуче і малокалорійне. Роман – жанр урбаністичний, породжений великими мегаполісами, де постійно щось відбувається. Для досі русти кального Закарпаття з нашими двома містечками і півтисячею ще менших населених пунктів цей жанр поки на виріст. У ліпшому випадку сучасні закарпатські романи – це віночки новел, ледь-ледь, символічно пов’язаних між собою.
Тому конкурс ім. Чендея не вимагає такого вінкоплетіння. Туди приймаються твори поокремо – головне, аби це була якісна проза зі своєю інтригою, оригінальним, навіть несподіваним поглядом, чіткою авторською позицією. І звичайно, щоб це було цікаво читати.
Хоча конкурс проводиться перший рік, кількість запропонованих робіт просто вразила. Для учнівсько-студентської номінації (автори до 25 років) надійшло з півсотні робіт. До номінації дорослої прози подано сотню із добрим хвостиком. Судячи з сюжетів і стилістики, автори з усієї України (журі отримує твори під псевдонімами). Значна частка звісно із Закарпаття, чимало новел містять впізнавані наші реалії. Але є, схоже, і з Галичини, зі столиці, з Лівобережжя. Не виключена й участь внутрішніх переселенців, які особливо мають, що розповісти.
Теми – геть про усе. Багато, звичайно, про себе любимих, про свій внутрішній світ, його закапелки і лабіринти. Є фентезі і просто літературні казки. Є жорстка реалістична проза, такий собі неримований реп. Є кілька історичних сюжетів, є про нинішню війну. Багато оповідей соціальної тематики, про складні родинні взаємини, проблеми батьків і дітей. Є пограничні жанри – подорожній нарис, есе. Словом, класичний салат, тому обирати є з чого.
У цілому конкурс приємно приголомшує. Виявляється, в Україні і області пишуть дуже багато і дуже по-різному, не схоже одне на одного. Декому просто кортить писати, але багатьом справді є що сказати. Як казав один кіноперсонаж, їм наші ігри ще не набридли, вони ще у них кохаються. Українська література розвивається – всупереч усьому. Новелістична традиція Івана Михайловича Чендея продовжує жити. Проза-2018 зовсім не схожа на те, що писали ще у 90-х, більшість тодішніх тем вже втратили гостроту, зате прийшли нові. Суттєво змінилася мова – стала значно розкутішою, пружною. Зовсім інший автор-оповідач – з психологією, якої ще не могло бути десятиліття-друге тому. Тож літературне життя продовжується – хай і не в ідеальних умовах, зате воно наше власне, ні в кого не позичене.
Сергій ФЕДАКА, закарпатська газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
