У закарпатському місті виставили табличку з помилками, а люди радіють: «Добре, що хоч щось роблять!»
Якщо в Ужгороді пам’ятників багато, місто навіть можна вважати столицею міні-скульптур України, то в деяких райцентрах області їх настільки бракує, що пам’ятниками люди називають навіть туристичні вказівники.
Нещодавно в Хусті біля краєзнавчого музею з’явився вказівник із назвами міст-побратимів та відстанями до них.
Зроблено його гарно і акуратно, проте із помилками. Наприклад, Словаччину двічі названо Словакією.
Спочатку усе було добре і хустяни фотографували знак та виставляли фото у соцмережах, дехто нахвалював владу за те, що вона так багато робить для блага рідного міста, дехто пишався, що Хуст має стільки міст-побратимів у Європі… Хоча насправді самі мешканці міста від цього якихось благ не відчувають, але все ж комусь було приємно.
Ейфорія тривала до тих пір, поки уважні містяни не розгледіли помилки.
Після цього в Інтернеті почалися жваві дискусії, а виконавець пообіцяв переробити вказівник…
Та навіть після того, коли прозвучала фраза, що за державні кошти влада могла б виконувати свою роботу якісно, знайшлися захисники, які наголошували, що добре, що взагалі для хустян щось роблять і критикувати нікого не потрібно.
Ще прозвучала теза про те, що хустяни повинні пишатися тим, що для них у місті так багато зроблено, мовляв, в Ужгороді не робиться взагалі нічого.
На жаль, дехто з довірливих хустян у таке навіть повірив, адже роками не виїжджає за межі рідного міста і не бачить, скільки подібних вказівників у столиці Закарпаття та й загалом у інших закарпатських містах як багато зроблено без зайвого піару. Навіть у маленьких Тячеві та Виноградові, не кажучи вже про Ужгород.
До того ж ужгородці багато пишуть про транспортні проблеми, але їм не відомо, на яких маршрутках їздять хустяни. У окремих із них замість сидінь взагалі встановлено стільці, точніше – кухонні табуретки, а самі автобуси ще радянські і страшенно застарілі.
Також ужгородці обурюються з приводу реконструкції площі Петефі, яка почалася восени минулого року. Хустяни цю фразу підхопили, але забули при цьому, що ремонт центральної частини у них самих тривав більше п’яти років.
Крім того, як справедливо зазначив дехто з хустян, хоч у місті підсвічено руїни замку, та деякі вулиці вночі потопають у темряві, а самі містяни ходять, спотикаючись об гравій навпомацки ділянками дороги, які десятиліттями не ремонтуються, у дощову погоду блукаючи величезними озерами-калюжами.
Тож чи варто настільки фанатично радіти єдиному туристичному вказівнику, та ще й зробленому з помилками?
