АНОНС. Закарпатський священик, що ходить по воді, розповів про прокльони, гріхи та вдавану побожність
Отець Василь МАНДЗЮК: «Дехто приходить до церкви пофотографуватися»
Далеко не кожен закарпатець, заклопотаний переважно зароблянням грошей та облаштуванням власного житла, веде активне громадське життя, має крім роботи ряд улюблених хобі та відстоює інтереси громади, навіть разом з іншими однодумцями бореться за справедливість. Тим більше коли мова йде про священика. Отже сьогоднішнім гостем закарпатської газети «НЕДІЛЯ» є отець Василь МАНДЗЮК із Міжгір’я, настоятель храму «Воскресіння ГНІХ» та «Різдва Пресвятої Богородиці», Мукачівської греко-католицької єпархії, який неодноразово побував у АТО в якості військового капелана, разом із земляками постійно порушує актуальні питання, а ще він виготовляє луки та варить сир. Це той самий духовний отець, що ходить по воді і фото з яким облетіло увесь Інтернет (на ньому він пересувається затопленими вулицями за допомогою ходуль, оскільки інакше пройти до прихожан іноді просто неможливо). Він – гуморист і екстремал, патріот і лікар людських душ, надзвичайно цікава людина.
Сьогодні ми з ним поговоримо і про релігію, і про забобони, і про соціальні мережі, і про кумедні випадки з життя.
– Отче, відомо, що значна частина наших земляків лише показово ходить у церкву, але насправді далека від ідеалів християнина. Хтось у храмі молиться, а хтось хоче себе показати та на інших подивитись, а потім обговорити. Згадаймо лише щорічні селфі у соцмережах із кошиками на Великдень. Чому? Як гадаєте?
– Казати, що йдуть до церкви молитися, теж трохи неправильно. Насправді йдуть спілкуватися з Богом. Якщо є лише молитва – це монолог, а з Богом повинен бути діалог. Тобто людина повинна налаштовуватися на Божу хвилю. Але дехто справді приходить пофотографуватися. І як би церква до цього не ставилась, таке є і буде.
– У сучасному житті є ще й чимало спокус. Скажімо, цигарки…
– Був колись такий священик отець Євгеній Медвецький. Служив у Студеному. То було за чехів. Десь 20-30-ті роки. Хтось йому поскаржився, що прихожани ходять довкола церкви, димлять, палять, мовляв, треба щось із цим робити. Курили тоді череп’яні піпи. Тож він оголосив, що в неділю після служби буде їх освячувати, бо курити у церковному дворі неосвячені піпи не можна, то – гріх. І коли закінчилась Служба, серед церкви встановили стіл, а на нього вірники склали свої піпи. Поставали всі і чекають, як то будуть їх святити. А він взяв палку, став біля столика і каже: «Освячуються піпи. Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» й бух по них… поламав усі надрібно. Після того біля церкви ніхто не курив, а того священика у селі згадують досі. Зараз, звісно, такими радикальними методами діяти не можна, але говорити людям про шкоду від нікотину потрібно.
На великі релігійні свята на Закарпатті не є рідкістю, коли вживають спиртне не лише дорослі, але й діти. Як можна вирішити цю проблему? Закарпатці хоч і не масово, але почали покидати православну церкву Московського патріархату. Хтось починає відвідувати храми, що належать Київському патріархату, хтось іде в греко-католицькі. Це – гріх? Чи може православний стати греко-католиком? Хоч про магію не говорять відкрито, але таке в нас є… може, людям справді віри в Бога, у добро, у щось світле і позитивне не вистачає? Адже кажуть, подібне не пристає до того, хто в ворожок не вірить.
Про це та багато-багато іншого читайте у свіжому номері закарпатської газети «НЕДІЛЯ».
Купуйте свіжий номер газети «НЕДІЛЯ» у кіосках або передплачуйте на своїй пошті!
У продажу із 15 червня.
