Хто замовляє рейтинги і чому в них навмисне спотворюються реальні показники Закарпаття
Ужгород не може впасти так низько
Коли хтось десь публікує якісь рейтинги, я безмежно радію. Адже це все надзвичайно цікава інформація, і аналітичний розум завжди знайде у поданих даних та оцінках поживу для себе, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Отже, кілька видань, у тому числі закарпатських, передрукували публікацію журналу «Фокус» про міста України – де комфортніше жити. Журнал брав до уваги тільки обласні центри, і Ужгород опинився у пропонованому списку аж на 18-му місці.
Одразу мушу зазначити і попередити читачів, що цій публікації я не дуже довіряю. По-перше, я особисто був у всіх обласних центрах і відчув рівень комфорту на собі. По-друге, підбір критеріїв оцінки та виставлені бали викликають багато запитань. Наприклад, у першому розділі, де аналізуються зарплати і ціни, у трьох із чотирьох колонок Київ отримує нуль балів, а Харків 1,8; 2,3 та 3,5 відповідно. Тобто середня вартість житла (однокімнатної квартири) в новобудові Харкова оцінюється в 2,3 бала, а середня вартість такого ж житла в столиці – нуль балів. Це при тому, що середня зарплата у столиці – 11668 гривень, а у Харкові – 7284 гривень. Тут одразу зароджується сумнів: чи не тенденційно, чи не на чиєсь замовлення робився цей рейтинг. Адже логічно було б оцінювати купівельну спроможність жителів міст відповідно до їхньої середньої зарплати. Але тоді картинка була б іншою. Певно, комусь дуже хотілося, щоб на першому місці опинився саме Харків. Навіть Вінниця – мала батьківщина Президента і Прем’єра, посіла друге місце. А великий Київ опинився аж на третій сходинці.
Дещо можна прояснити для себе, коли відкриваєш інтернет-версію вищеназваного журналу. На головній сторінці портрети найвпливовіших людей України. Як ви, шановні читачі, думаєте: хто це? Ні, ви помиляєтеся. За версією журналу «Фокус», це Віктор Пінчук, Дмитро Фірташ і Ринат Ахметов. А ви думали…
Якщо візьмемо до уваги сімнадцяту колонку опублікованої таблиці, у якій аналізується кількість злочинів проти приватної власності на десять тисяч населення за перші п’ять місяців поточного року, то тут теж виникають питання. Якщо у Харкові 44 злочинам відповідає 2,3 бала, то Київ за 67 злочинів отримує ті ж таки нуль балів. А підсумовуються таки бали.
Частина даних у таблиці подається за даними держкомстату, нацполіції та офіційних загальнодоступних джерел. Інша частина – за підрахунками журналу «Фокус», сумнівної соціологічної групи «Рейтинг» та рейтингової агенції «Євро-рейтинг», що, на мою думку, створює можливості для маніпуляцій. Щоб не бути голослівним, наведу приклад з десятої та одинадцятої колонок таблиці, де оцінюється робота мерії. Десята колонка – оцінка муніципальних послуг та якості інфраструктури, одинадцята – оцінка роботи міського голови. Так от, якщо роботою харківського міського голови задоволені поголовно усі жителі і він отримав за свою роботу максимальну оцінку десять балів, то робота столичного мера оцінюється тільки на рівні трьох з половиною балів. Подібна ситуація і з муніципальними послугами та інфраструктурою (6,6 та 3,4 бала відповідно). Думаю, що ви не хочете спитати мене про джерело цієї інформації. Легко здогадатися, що це дані соціологічної групи «Рейтинг».
А тепер про особисті враження від міста, яке посіло першу сходинку рейтингу. Харків – це накопичення контрастів та протиріч. З одного боку, це письменники та творча інтелігенція, свідомі ролі міста у національному становленні держави, з іншого – тотальний совок, рабська психологія вчителів та лікарів, які покірно виконують накази державних злочинців та сепаратистів добкіних і кернесів, що спрямовують свою політичну діяльність, озираючись на «рускій мір». Найдовше лєнін протримався саме у Харкові. Декомунізація тут ще й не починалася. Українська мова в цьому місті знаходиться десь на задвірках суспільного життя, освіти та побуту. А заборона на концерти провідних українських артистів у найпрестижніших концертних залах діє дотепер.
Як на мене, то комфортність міста для проживання людини мала би оцінюватися у першу чергу по відчуттях свободи особистості. Якщо ти почуваєшся вільним, якщо ти соціально захищений, якщо маєш можливість заробити гроші та реалізувати свої мрії саме тут – це твоє місто. Тобі хочеться оселитися тут, придбати квартиру, відкрити бізнес чи працювати на державній службі, удосконалюватися та насолоджуватися життям разом з родиною. Чомусь у Харкові у мене таких відчуттів не виникало. Навпаки – постійна напруга, непривітність та показове москвофільство офіціантів та власників ресторанів, яке виражається навіть у назвах закладів, величезна кількість підозрілих осіб (тітушок) на вулицях у вечірній час, особливо в мікрорайоні Москальовка, незатишність метро, засилля тоталітарного монументалізму в архітектурі… Та навіть вічні протяги на найбільшій у Європі площі викликають дрижаки, які витісняють бажання гордитися монументальністю та величністю українського майдану…
На жаль, показники, які стосуються свободи слова, співвідношень можливостей заробляти гроші до можливостей споживати товари та послуги, рівень розвитку громадянського суспільства, української мови, дотримання українських законів, проведення декомунізації у таблицю оцінок «рейтингу» не увійшли. Але чому тут дивуватися: хто платить гроші, той і замовляє рейтинги.
А тепер ще раз повернемося до вищезгаданої таблиці виключно російськомовного журналу «Фокус». Щоб хоч якось підняти дух жителів мого улюбленого Ужгорода, хочу сказати: «Не вірте!» Ужгород не може впасти так низько, щоб опинитися аж на вісімнадцятому місці у цьому злощасному рейтингу. Якщо підійти до питання більш об’єктивно, то оцінка мала би збігатися чи, принаймні, наближатися до суб’єктивного відчуття місцевого мешканця. Я переконаний, що в десятку кращих ми таки потрапляємо. Чи навіть у п’ятнадцятку. Зрештою на сімнадцяте місце ми таки заслуговуємо. Звісно, якщо навчимося жити і працювати, відпочивати, усміхатися та любити свої міста…
Василь КУЗАН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
