Василь Вірастюк розповів, як із його плечей ліпили скульптуру Івана Сили
В ексклюзивному інтерв’ю газеті «Неділя Закарпатські новини» силач-рекордсмен поділився власними секретами та кумедними історіями.
Як актор ви знімаєтеся в кіно. Сьогодні є багато стрічок за вашою участю. Усі перераховувати не буду. Найбільше цікавить та, що має відношення до Закарпаття. Це фільм «Іван Сила», де ви зіграли Велета. Що можете сказати про самі зйомки і чи знали ви до фільму про Івана Фірцака?
Ще до зйомок фільму була цікава передісторія. Я свого часу працював у Львівській компанії «Нафтогаз», вони започаткували серію видавництва дитячих книжок разом з видавництвом «Старого Лева». І саме першою з виданих книжок були «Неймовірні пригоди Івана Фірцака», написана вашим земляком Олександром Гаврошем. Мені запропонували презентувати книжку і написати до неї передмову. Я був безпосередньо і на презентації книжки. Зрозуміло, що прочитав її і дізнався багато цікавого, адже до того часу про існування Івана Фірцака я не знав. Хоча потім, коли розповідав про все батькам, виявилося, що їм про нього було відомо, просто традиційно за радянських часів про нього все замовчувалося. Наприклад, однокласник мого батька розповідав, що пам’ятає, як Іван приїжджав до них у село Марківці Івано-Франківської області і як виступав, показував різні трюки, забивав руками цвяхи. Думаю, на Закарпатті мало таких, кому про цю унікальну людину нічого не відомо. Хоча Прикарпаття поруч, молодь про нього не знає. Та завдяки книжці про Івана Силу почуло багато молоді. Другий момент. Якось, коли я був у відрядженні на Закарпатті, мені зателефонували люди, причетні до створення цієї книжки, і попросили заїхати до одного скульптора, який робив пам’ятник Івану Силі, аби встановити його в селі Білки. Так от. Мене попросили позувати для нього. Тобто обличчя мало бути дійсно впізнаваним і він мав відповідно фотографії Івана, але не знав, якими мають бути спина, плечі. Тож ці частини тіла він ліпив із мене. Згодом я був присутнім і на відкритті цього пам’ятника. Тому на момент, коли до мене звернувся Віктор Андрієнко з ідеєю зняти фільм, почав розказувати про сценарій, я радісно повідомив, що та історія мені добре відома. Самого ж Андрієнка під час літературного конкурсу запросили вручити нагороду у номінації дитячої книги. І він вручав приз саме Олександру Гаврошу. Книжка його зацікавила. Далі з Держкіно надійшло замовлення зробити дитячий фільм, тож Віктору спала на думку саме ця історія з Іваном Силою. Зі сценарієм він виграв конкурс і на зйомки виділили державні кошти. Таким чином почався процес створення фільму. Спочатку виконати роль Івана Фірцака Віктор Андрієнко запропонував мені. Ми все обговорили. Та через тижнів два він зателефонував і сказав, що має для мене дві новини: добру і погану. Ми зустрілися і він почав з поганої, повідомивши, що я не буду грати головну роль. Кажу: «Не буду, так не буду». Спитав, яка ж хороша. І він зізнався, що хоче мені запропонувати роль Велета, який спочатку був негативним героєм, але потім став позитивним і врятував життя Івану, допомагав йому тренуватися. Звісно ж, поцікавився, кого Віктор бачить виконавцем головної ролі. Просто хотілося підказати про знайомого, ім’я якого майнуло в голові одразу. Тож він зауважив, що йому повідомили про хлопця з Донецької області Дмитра Халаджі, який є циркачем і дуже візуально схожий на Івана. Я зрадів, адже саме його й хотів запропонувати. Крім того, якби я знімався в ролі Івана, довелося б думати, як це робити, адже я не є церковним трюкачем, як Діма, не володію технікою згинання металевих прутів та підків. Я – професійний спортсмен і мені б треба під час зйомок щось видумувати. Дмитро ж насправді робив усе те, що й Фірцак, а Іван Сила взагалі давно був для нього зразком для наслідування, у дитинстві він прочитав усе, що лише можна було знайти про закарпатського силача. Більше того, він навіть виконував на арені кілька номерів із репертуару Івана Фірцака. Отже, вийшло так, що всі трюки, які бачить глядач, Діма виконував сам.
