Як дзвінок змінив життя хлопця. Чим закінчились телефонні жарти закарпатських студентів
Чого тільки не вигадують студенти, щоб трохи порозважатися. У той час ще тільки ввійшли в моду мобільні телефони. І ми – студенти театрального училища – дзвонили на незнайомі номери, вигадували усілякі нісенітниці і верзли їх незнайомцям, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Одному товаришу сказали, що в нього на городі захований скарб і що треба відступити на північ три кроки під кутом 90 градусів від яблуні. Треба ж такому статися – у цього добродія справді був город і росла яблуня. Він, мабуть, пішов шукати скарб, бо подякував нам. Потім ще нам дзвонив. Але ми й не думали йому відповідати, а згодом занесли його в чорний список.
Одній дівчині ми призначили побачення на площі Шевченка. Виявилося, що така є в її місті, тому дівчина побігла на побачення. Потім ми ще іншому випадковому абоненту сказали, щоб він не робив те, що збирається робити. Вибрали для цього поміж себе одного з друзів із драматичним шекспірівським голосом. У трубці почули переляканий голос, що ми праві.
Я не знаю, що нас смикнуло, щоб згодом знову подзвонити цьому молодику, якого ми так необачно зачепили своїми жартівливими дзвінками. Покликали хлопця на пиво. Він погодився і виявилося, що він не живе з нами в одному місті. Нашу зухвалу витівку він сприйняв спокійно. Не сердився, коли дізнався, що його просто розвели.
– Чому ж ти тоді так злякався? – поцікавилися ми.
І от хлопець, якого звали Сашком, розповів свою історію – він вже хотів одружуватися з дівчиною. Але раптом дізнався, що вона йому зраджує. Кохання, гормони і всяке таке. Того дня, коли ми йому подзвонили, він якраз збирався добряче начистити супернику пику. Але сам навіть злякався, коли зрозумів, що вкинув до рюкзака і великий ніж. Перехожі сахалися його – занадто лютий вигляд він мав тоді.
А тут пролунав наш дзвінок. Це був ніби голос згори. Сашко одразу видихнув і розвернувся на всі 180 градусів. Він знову прийшов додому, кинув ножа до шухляди. Більше не зустрічався з тією дівчиною. Але все сталося на краще. Бо зустрів іншу, яка згодом стала його дружиною. А зараз він вже має маленького сина. Тому сказав, що це він має нам поставити пиво, а не ми йому.
Тож я вважаю, що у жартах є те, що називається провидінням. Ми зацікавилися й іншими фактами, які самі й організували. Почали надзвонювати своїм «клієнтам». Виявилося, що наш дзвінок колись так чи інакше викликав зміни у їхньому житті. Когось зупинив, когось надихнув на сміливість, а комусь просто підняв настрій.
Бо от та дівчина, яка за нашим покликом побігла на побачення у якомусь чужому місті, знайшла там нареченого. Випадково познайомилися, тому що думала – саме цей хлопець їй дзвонив. Дуже розгублено він прогулювався площею Шевченка.
А той дядько, який під яблунею пішов шукати скарб, звісно ж нічого подібного не знайшов. Ну це вже мав бути неабиякий збіг, щоб сталося саме так. Та все ж таки докопався він до водопровідної труби, яка якраз десь у тому місці проіржавіла і стався витік води в землю. То ж, як не крути, а наш дзвінок не був даремним.
Ігор КЕМІНЬ, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
