Закарпатська провидиця: коли інші плакали, вона сміялася, а іноді могла зайтися сміхом, коли всі сумували
Віруня була дуже тихою дитиною і від самого народження дуже дивною. Коли інші плакали, вона могла й засміятися. А коли інші сумували, могла, навпаки, раптом ні з сього ні з того зайтися сміхом, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Одного разу на нашого дядька в лісі впало дерево. Його жінка заголосила – подумала, що її чоловік помре. А Віруня почала собі усміхатися. Усі з жахом дивилися на неї. Бо ж не могли зрозуміти, що з нею таке робиться. Але вона засміялася і витягла із кишені дядька якусь незнайому хустинку. Хустинка та була жіноча. Як згодом виявилося, вона належала нашій сусідці Тамарі. Вони собі тоді призначили побачення в лісі.
Одного разу наш сусід купив новий мотоцикл. Коли хотів на нього сісти, щоб поїхати в свою першу подорож, Віруня вчепилася в кермо – наче в неї забрали шматок хліба. Не хотіла Славка підпустити до мотоцикла.
– Та ти що! Давай, я тебе покатаю, – почав сміятися Славко.
А мала розплакалася. Ледве вдалося її відтягнути від того мотоцикла. А через годину Славко перекинувся і потрапив у реанімацію.
Тож Вірки всі навіть боялися. Бо вона ніколи нічого не говорила, але її дії часто були пророчими. Вона чомусь розуміла набагато більше, ніж інші.
Але якщо мати питала її про щось навмисно чи з нею про щось радилися, вона мовчала, наче це була зовсім не її справа.
А от коли вийшла заміж, цей талант у неї зник. Не дарма кажуть – коли Бог дає щось нове, то забирає старе.
Галина ШПАК, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
