В Ужгороді ще в 1930 році на Тиршовій площі рибу ловили
Де тепер насправді протікає Малий Уж
Невелика, але затишна площа Пушкіна асоціюється передусім не з поетом, який до Ужгорода не має ніякого відношення, а з сакурами.
Саме там із року в рік розквітають перші в Ужгороді японські вишні, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Площа є популярною як серед місцевих, так і серед туристів. Більший стосунок до неї мають чехи, ніж російський майстер слова.
По-перше, із-за самих сакур, які висадили в місті ті ж чехи, а по-друге, фактично з неї й починається знаменитий Чеський район – архітектурна родзинка міста. Офіційно квартал називають Ґалаґов.
Але далеко не всім ужгородцям відомо, що на площі Пушкіна колись можна було ловити рибу. Тут впадала в у Великий Уж одна з його приток, яка нині захована у труби – Малий Уж.
Справа в тому, що колись ця місцевість була болотом. Поступово територію осушили і забудували. Тож нині ніщо не нагадує про те, що ще менше, ніж сто років тому в центрі густоналесеної столиці Закарпаття був пустир.
Усе почалося з того, що в 1919 році Закарпаття офіційно увійшло до складу Чехословацької республіки. Уже через рік Ужгород став столицею краю. У 1920-1930 роках чехи затіяли в місті велику реконструкцію, створили новий адміністративний центр в районі нинішньої площі Народної на правому березі Ужа, звели головні адміністративні будівлі, провели ремонт багатьох будинків, почали практично посеред пустки будувати нові мікрорайони – Малий і Великий Ґалаґов.
У 1923 році стартували роботи з благоустрою набережних.
У рамках проекту тодішнє керівництво краю вирішило звільнити великі площі болотистих територій на правому березі Ужа для забудівлі нових об’єктів. Адже як-не-як практично центр міста використовувався не те, що нераціонально, а взагалі ніяк. Практичні чехи вважали, що так не повинно бути і взялися до роботи, прагнучи виправити тисячолітню помилку… адже ніхто до них раніше не додумався облагородити землі і побудувати на них стратегічні у плані інфраструктури об’єкти.
Отже, однією з перших тут було «виросла» будівля Земського уряду. Це було в 1932-1934 роках. А через два роки, у 1936 році, русло річки Малий Уж направили в трубу і засипали ґрунтом.
Невдовзі чехи висадили і славнозвісну липову алею. Вони ж заповнили місто райськими яблучками, магноліями та сакурами.
Згодом про Малий Уж поступово почали забувати. Звісно, не всі. У 2015 році на початку вулиці Фединця біля провулку «Гірчичне зерно» скульптор Михайло Колодко встановив на честь річки міні-скульптуру «Малий Уж». Пам’ятку створено з нержавіючої сталі і вона складається з двох риб, які є символами Малого Ужа і Великого Ужа. Сам автор переконує, що саме завдяки цим двом рікам Ужгород і став свого часу стратегічним торговельним центром, тож минуле треба пам’ятати та увічнювати для нащадків.
Такої ж думки і ті, хто шукає історичну правду через старовинні світлини.
Зокрема, спільнота історії Закарпаття у візуальних матеріалах «Transcarpathian Heritage» оприлюднила світлину набережної Ужа та Тиршової площі (нині Пушкіна) в Ужгороді у 1932-1938 роках та подала до неї історичну довідку, у якій йдеться: «До 1930 року через площу протікав рукав річки Уж — Малий Уж, який у цьому місці зливався з головним руслом. Пізніше, у 1932 році, в центрі площі було встановлено пам’ятник Мирославу Тиршу — засновнику спортивно-патріотичної організації «Сокіл». Ліворуч знаходилася будівля колишнього фінансового управління Підкарпатської Русі».
Із того часу Ужгород дуже змінився… Малий Уж більше не протікає ні через площу Пушкіна, ні через Корятовича… Кажуть, що водойма була досить брудною, через неї було встановлено 10 дерев’яних мостів і що від великого Ужа річку відділяв один кілометр. А ще – що чехи, прокладаючи під землею нове русло, старе засипали, а Малий Уж пустили зовсім іншим напрямком. Тож де саме зараз він тече і чи не висох взагалі – точно не відомо.
