Що ж це коїться: в області страйкують, бо не роблять, а в Ужгороді – бо роблять
Вибори, гроші та самореклама підбурюють людей до акцій протесту
Нещодавно на Тячівщині обурені закарпатці перекрили дорогу. Люди вимагали ремонту, оскільки суцільним бездоріжжям пересуватися набридло. За словами мешканців Усть-Чорної, «ремонтують» автошлях уже два роки, але він все одно нагадує танкодром, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Цікаво, що дехто висловлював припущення, що лісовози при цьому чомусь пропускали. І ще того ж дня закарпатці заблокували дві дороги – одну з них у Тячівському, іншу – у Рахівському районах.
Такі дії людей дуже не сподобалися керівнику краю. Геннадій Москаль на своєму сайті одразу ж відреагував… але не рішучими діями, а традиційно – гострим слівцем.
«В області необхідно покласти край невмотивованій «епідемії блокування автодоріг». Перекриття автодороги «Усть Чорна – Красна» на Тячівщині з вимогами негайного ремонту – це показова піар-акція так званих активістів, яка в принципі не може мати жодних наслідків», – заявив він.
Справді, в дечому він має рацію. Активістів на Закарпатті розвелося дуже багато, але про них ми поговоримо пізніше.
А тепер подумаємо, хто в основному руйнує дороги на Тячівщині та Рахівщині? Найгірший стан дорожніх артерій у області там, де найбільше вирізають лісу. Дороги ще з радянських часів розбивали і розбивають навантажені лісом машини. Неконтрольована вирубка, варварське знищення Карпат і є головною проблемою області, з якої витікає і бездоріжжя.
Цікаво, що приїдуть до нас дивитись туристи через 100 років, якщо лісу не залишиться зовсім? Від цього й надалі мілітимуть ріки, доведеться забути про гірськолижні витяги, бо зими дедалі стають менш сніжними, і надалі населення страждатиме від зсувів та паводків, а колодязі невпинно мілітимуть.
Невже такого майбутнього ми хочемо своїм дітям?
Пригадується вражаючий випадок. Трапився він у червні у тій же Усть-Чорній, де нещодавно й перекрили дорогу.
А тоді команда проекту «Лісова варта» Всесвітнього фонду природи WWF в Україні, представники Держекоінспекції та журналісти вирішили відвідати Усть-Чорнянське лісництво. Ціллю експедиції було перевірити інформацію про те, що в околицях села Усть-Чорна проводяться масштабні суцільні санітарні вирубки з порушенням законодавства.
Однак декілька десятків чоловіків (переважно міцної статури) перекрили міст, який вів до лісосіки, і влаштували словесну перепалку. Журналісти та «Лісова варта» змушені були викликати поліцію. Втім, троє полісменів не змогли забезпечити проведення перевірки.
Чоловіки поводилися агресивно, говорили грубо, непроханих гостей проганяли.
Навіть не вкладається в голові, як таке може бути, аби населення добровільно давало знищувати такий цінний дар, отриманий від Бога та від природи. Невже побожні закарпатці зовсім не бояться гріха?
Журналістам вони пропонували йти геть, бо в них діти і їм потрібно їх годувати. Але хіба це – вияв батьківської турботи? Ні! Про дітей вони думають найменше, бо, вбиваючи довкілля, прирікають і себе, і своїх нащадків на подальші катаклізми.
Цікаво, чому пан Москаль тоді заступився за цих людей і закликав журналістів із інших областей не їхати на Закарпаття, а коли люди перекрили дорогу, так розлютився.
«Блокувальники прекрасно знають (оскільки їм це неодноразово пояснювали), що цього року ремонт дороги неможливий, тому що зараз іде відновлення берегоукріплень, пошкоджених катастрофічними паводками 1998 та 2001 років, а також локальними підняттями води в р. Тересва. До завершення відновлення берегоукріплень ніхто ремонтувати дорогу не буде – це грубе порушення будівельних норм. Цього року на ремонт берегоукріплень виділено 12 млн грн із Державного фонду регіонального розвитку (ДФРР) та 6 млн грн з обласного бюджету. Водночас триває ремонт інших доріг Усть-Чорнянського куща», – заявив він.
Отже, блокувальники і справді не надто вникають у стан справ. Їм хочеться і від повеней не потерпати, і гарні дороги мати, і займатися вирубкою лісу. Але так не буває. Звісно, у мафіозному ланцюгу торгівлі зеленим золотом Карпат більшість місцевого населення є лише безпосередньо виконавцями. Найбільший куш зривають не ті, хто своїми руками вирізає здоровий ліс, а ті, хто його продає. І це людям треба мати на увазі. Бо вони за копійки виконують роль ката, а потім самі ж потерпають від своїх дій.
Але інший парадокс навіть не в цьому. А в тому, що на Тячівщині бунтують проти бездоріжжя, в Ужгороді влаштовують пікети проти ремонтів доріг. Ну не хочеться декому, аби на набережній Незалежності було гарно. Причин для цього багато. Тут знову ж таки з’являються активісти, які згуртували довкола себе людей для різних пікетів.
У результаті всі роботи призупинено. І почалися перші розчарування. Навіть серед тих, хто був проти заміни бруківки на набережній, уже дехто починає змінювати думку. Інші ж просто не розуміють, що виділені Кабміном гроші на конкретний об’єкт потрібно використати до кінця року, інакше усі кошти просто знову заберуть у Київ. Перекинути на інший об’єкт їх не можна.
Однак не ремонтувати – так не ремонтувати. Ніхто не наполягає. Тут менталітет у людей інший, багато хто щиро боїться, що робітники можуть пошкодити коріння лип і вони можуть висохнути. Проте ці дерева живуть у середньому до 300—400 років, а окремі навіть до 1 200. Тож невже весь цей час на набережній Незалежності буде радянське шлакобетонне покриття? Хай би було, але соромно перед гостями, які обов’язково хочуть прогулятися алеєю. Нещодавно до редакції газети «Неділя Закарпатські новини» завітала група журналістів із Києва. Вони не звикли до нерівностей під ногами, бо в них тротуари та дороги ідеальні, тому весь час спотикалися, падали на набережній. Їм було важко зрозуміти, як у найбільш наближеному до Європи обласному центрі може бути таке неякісне покриття до цього часу.
Але, попри те, що в Ужгороді гарячково борються за життя кожного дерева, вандалів менше не стає і молоді саджанці, а то й дерева, які вже підросли, нерідко ламають. Тож те, що у столиці Закарпаття вболівають за природу, безумовно добре, але дехто вже часом починає зловживати почуттями людей і використовує їхні добрі наміри собі на благо.
Чому? Усе просто. Незабаром в Україні вибори, тож політичні партії активізуються через активістів. Серед тих, хто захищає набережну далеко не всі роблять це від щирого серця, хтось заробляє або гроші, або дивіденди на майбутнє.
Це ж стосується і тих, що перекривають в області дороги. Звісно, мова йде далеко не про всіх учасників акцій, але деякі активісти у нашому краї часом стають схожими на терористів, які використовують інших собі на благо.
А що ще може об’єднувати дві акції зовсім протилежного спрямування, нехай навіть у різних куточках Закарпаття.
Марія УЖАНСЬКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
