Як літня вчителька зі Словаччини купила в Ужгороді кобилку
Щоб ходити з нею до церкви
Дощ лив цілу ніч. Краплі вибивали свої мелодії, наче попередження: гір вам сьогодні не побачити. Ранкова есемеска «вбила» останні надії побачити Лумшори. Залишалося одне: чекати в готелі обідньої пори, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Хтось повідомив, що приїхав словацький актор Петер Чижмар зі своєю мамою. Як знак з-за хмар визирнуло сонечко – і на порозі готелю з’явилась тендітна маленька жіноча постать з усмішкою літа. Простягнула кожному руку і назвалася просто – Рита. А Петер попросив, щоб ми склали товариство його мамі під час підготовки до вистави. Тоді ще ніхто навіть не здогадувався, що нас чекає найсвітліший день на фестивалі «Монологи над Ужем» (хоч кожен день цього фестивалю закарбувався в пам’яті).
Спочатку страх не давав спокою, бо з нас ніхто не володів словацькою мовою. Але в товаристві цієї жінки усі страхи якось зникали моментально. Трохи польської, міксованої з українською, було достатньо. А потім з’явився своєрідний пароль, що пані Марґіт (так звучить її повне ім’я) нас розуміє. «Хей, хей!» – казала вона.
Це означало, що ми порозумілися. Коли пані Марґіт лише усміхалася, то розуміння не було. Вона зупинялася біля кожного будинку, не могла начаруватися замком і соборами, скульптурками на набережній. Час летів невимовно стрімко… і раптом вона згадала, що хоче купити маленьку шкіряну сумочку, щоб ходити на недільні Богослужіння. Виявилося, що в країнах Європейського Союзу є складнощі з речами з натуральної шкіри. Придбала собі маленьку дуже стильну сумочку і почала питати, як назвати її українською. Хтось сказав, що «сумочка», хтось – «торбинка», хтось – «клатч». Пані Марґіт сказала, що словацькою – кабилка. І ніяк у голові не вкладалося, де пані Марґіт тримає кобилку, живучи у багатоповерхівці. Вибухи сміху супроводжували весь наш шлях. Вже був час поспішати на виставу її сина. Питаємо, чи бачила «Макбета». «Бачила, але вистава дуже важка, люблю щось веселіше». Підходимо до театру, представляємо пані Марґіт: «Це – мама Петера Чижмара і (жартуючи) Макбета. Не було би мами – не було б Петера, Макбета, не було б Шекспіра, як би не мама». Її дзвінкий сміх наче магнетизує всіх навколо. На виставу приходимо збуджено щасливі, щоб за мить зануритися у похмуру макбетівську реальність.
Петер Чижмар – феноменальний актор з дивовижною позитивною енергетикою, яка пробивається навіть крізь образ жорстокого демона. А може у Макбеті живе маленька недолюблена дитина? Вистава завершується шаленими оплесками і квітами, які не вміщаються в обіймах акторських рук. «Як Вам вистава, пані Ріто?» – «Сумно». – «Ваш син – геніальний актор». – «Я на цьому не розуміюся. Я ж проста вчителька. Мені найважливіше, щоби він був гарною людиною». Петер – чудовий люблячий син, і пані Марґіт це знає. Хіба знайдеться багато дітей у світі, які при щільному робочому графіку знайдуть час і не полінуються поїхати з Кошіце (саме там проживає і працює Петер Чижмар) у родинне містечко, щоби взяти з собою маму в Ужгород – місто, в якому відбувалися «Монологи над Ужем», а о п’ятій годині наступного ранку мчати машиною назад, щоби відвезти додому і встигнути на ранкову репетицію в театр?
Після вистави у неї було лише одне запитання: чи встигне вона перед наступною виставою віднести подаровані вдячним глядачем квіти до римо-католицького костелу в дарунок Богу? В день ми заходили туди, але могли оглянути інтер’єр лише через риштування. І ось диво – їх відчинили, а через мить пані мала взагалі зачиняти двері на ключ. Пані Рита вручає їй цей квітковий дарунок і чує слова вдячності: «Бог Вас нагородить». Бог нагородив її трьома чудовими дітьми: донею – економісткою і двома синами – актором і живописцем. Пані Рита – вражаюча оптимістка. Вона вміє захоплюватися світом і людьми. Вона стала для нас своєрідним талісманом фестивалю, світлим і добрим, наче вона народилася в цьому місті над Ужем і несе його енергетику в усміху і ніжному звучанні голосу: «Хей, хей». І їй віриш! А ще віриш, що фестиваль буде жити і монологи, діалоги, пісні розтинатимуть тишу міста…
Анастасія КАНАРСЬКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
