Чому на Закарпатті кажуть, що одна дитина – не дитина
Продовжуємо серію публікацій про те, як і чому на Закарппатті руйнуються сім’ї.
Отже… Після обов’язкового вінчання та розпису, хоча це вже поступово і починає відходити на другий план, адже, за статистикою, кожна четверта мати на Закарпатті – одиначка, наші молоді сім’ї одразу думають про народження дітей.
Якщо через рік-два після одруження нащадка немає, сусіди, батьки та знайомі починають ламати голову над тим, із чиєї вини, хто безплідний, якими венеричними хворобами перед тим перехворів чоловік або скільки абортів зробила дружина. Найчастіше словесне каміння летить «у город» жінки, бо «курва була», – кажуть про неї.
Та й самі закарпатки фанатично хочуть дітей. Бажано двох, бо в нашому краї вже багато століть існує приказка, що одна дитина – не дитина. Тож більшість родин народжують, як правило, двох…. Іноді, звісно, і більше.
А от після появи на світ малюка між подружжям починається нова війна за те, хто і як має виховувати дитя. Переважають зазвичай аргументи жінки, бо вона, як стверджує сама ж, інстинктивно або завдяки своїй мамі, старішій сестрі, подрузі, знає, коли немовля годувати, коли робити йому щеплення, які ліки давати, якщо підніметься температура. Акцентувати увагу зараз на медикаментах не будемо. Про їхню пагубну дію поговоримо іншим разом.
А молода мама нерідко поводиться з малюком, наче з лялькою, починає обвішувати червоними нитками, щоб не зурочили, не дозволяє чоловікові колисати візок ногою, аби потім нібито доля не кидала дитя у крайнощі, ховає від недобрих очей, аби не «врекли», не стриже до року, щоб не обрізати щастя…
Звісно, така модель поведінки не у всіх закарпаток, але в багатьох.
