Бурі закарпатці. Коли тварин рятують, а коли використовують для розваги
Звірів у нас багато. Звіринців також. Але інколи постає питання, хто ж є насправді звіром, хто є хижаком, дикуном, чиє існування спричиняє більше проблем для оточуючого світу? Кого варто закрити у клітку, у темницю, ізолювати від усього живого, щоб той не робив зла, не чинив жорстоких дій, не руйнував ауру любові, яка мала би панувати у цьому світі, на цій планеті, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Є люди, які здатні дати притулок безхатньому котику чи песику, котрих вигнали на вулицю, і доглядати за ними, ділитися з тваринами хатнім та душевним теплом, їжею. Є такі, що тримають вдома черепашок, папуг, равликів, метеликів, рибок. Одна річ, коли людина рятує популяцію, вид тварин, котрих у природі вже не існує, а вони є тільки у зоопарках та заповідниках, інша – коли вільного звіра закривають у клітку, відривають від мами, висмикують зі звичних умов життя, із лісу, із природного середовища. Багато з нас неодноразово мали можливість спостерігати за оленями, лисицями чи вовками у клітках, за орлами, прив’язаними до руки «хазяїна». Усіх їх використовують для розваги, а ще для того, аби привабити більше відвідувачів до ресторану чи до відпочинкового комплексу, аби мати більший заробіток. З цією метою деякі підприємці утримують навіть ведмедів. На Драгобраті, наприклад. Є іще кілька відомих усім місць у закарпатських містечках. І не лише у закарпатських.
Бурі ведмеді, а сьогодні ми більше уваги сконцентруємо на них, легко піддаються дресурі, вони люблять гратися, дуркувати, вони комунікабельні і цікаві. У них надто м’яке серце, вони у переважній більшості не знають, що таке помста, а тому можуть пробачати навіть тим, хто їх поневолив. У народній творчості вони постають або царями звірів, або мудрими і розважливими, статечними і впевненими в собі взірцями для наслідування. Тому вони і користуються такою популярністю серед людей, які з «великої любові» до тварин дуже часто проявляють себе зовсім не по-людськи.
Жадоба заробити великі гроші швидко спонукала жителів одного із наших міст заволодіти двома ведмежатами. Яким чином це сталося, ніхто не знає. Маленькі безпомічні істоти мали бути вивезеними в Дубаї, там їх мали продати і, певно, була попередня домовленість. Але вивозити тварин з України заборонено. Щоб успішно пройти митний контроль, двоногі звірі в людській подобі приспали малечу і упхали її у маленькі клітки, відтак – у дорожні сумки. Але рейс із Борисполя затримали на кілька годин і тож у багажному відділенні літака працівники аеропорту почули незрозумілий шум. Ведмежат досить швидко виявили, визволили і опісля віддали у реабілітаційний центр бурих ведмедів, що неподалік Синевира.
З минулого року в Україні вступив у дію закон про відповідальність за жорстоке поводження з тваринами. Але рівень відповідальності, певно, не лякає нікого. Якщо у випадку з ведмежатами у Борисполі жорстокості як такої не було. Або довести, що вона була, майже неможливо, то у іншому випадку, про який я розповім нижче, доводити нічого не потрібно, а винних потрібно карати.
Якимось чином наші цигани заволоділи бурим ведмежатком. Поки воно було маленьке, з ним гралися і показували за гроші людям на площах і вулицях сіл та міст. Але ведмеді ростуть швидко. Треба сказати, що роль циркового клоуна з ошийником на шиї та кайданами на ногах звіру не дуже подобалася. Певно, він зробив спробу втекти і при цьому вкусив когось із своїх «благодійників». Його покарали жорстоко – вирвали зуби. Але волелюбний ведмідь не змирився із ситуацією і спробував утекти знову. І ось тоді, і це вже не вписується у жодні рамки розуміння людської поведінки, звіру викололи очі. У мене просто немає слів.
Відомі випадки (і про це розповідають працівники нашого реабілітаційного центру бурих ведмедів), коли звірів учили танцювати на розпеченій плиті, коли ошийник забували поміняти вчасно і він вростав у шию, коли звіра не годували, тримаючи у замалій клітці у фургоні далеко від населеного пункту… Закон передбачає за це штраф від трьох до п’яти тисяч гривень…
Але це виняткові випадки людської жорстокості. У своїй більшості люди добрі, дбайливі та щирі. Відомі сотні історій про те, як люди, навіть ризикуючи життям, рятують звірів від небезпеки, виходжують поранених, надають першу допомогу. А цього року, коли несподіване похолодання загрожувало лелекам – уся Україна рятувала їх, годувала і зігрівала. Як би там не було, але ми маємо те, що дозволяє пишатися тим, що ми люди.
Приємно, що досить позитивно в даному контексті виглядаємо ми, закарпатці. Бо саме у нас створено реабілітаційний центр для ведмедів, саме у нас можуть розказати найбільше історій про людяне відношення до тварин, саме у нас бурий ведмідь зображений на гербі, саме у нас є кілька пам’ятників, присвячених нашим бурим братам. Саме наша закарпатська письменниця Вікторія Андрусів написала і видала надзвичайно гуманну казку «Гомопарк», яка виховує дітей та дорослих у дусі тієї самої любові до всього живого. До речі, завдячуючи літературній агенції «Зілля» надзвичайно яскрава і креативна презентація цієї книги пройшла у одному з кращих зоопарків Європи – у Меденичах, що на Львівщині.
І на завершення нинішньої розмови розкажу вам ще й анекдот. Іде по зообазару злий чоловік із Росвигова і тягне на ланцюгові ведмедя. Ведмідь ричить, упирається, обурюється. Іншою рукою чоловік тягне за вухо сина. Син плаче від болю, огризається, просить відпустити його. Нянько оглядається на сина і бурчить:
– Пой, пой, синку. Зараз ми укажеш, ко тобі минулого року хом’ячка продав!
Василь КУЗАН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
