Чому побожні закарпатці такі забобонні. Думка священика
Про це у прес-центрі газети «Неділя Закарпатські новини» розповів отець Василь МАНДЗЮК із Міжгір’я, настоятель храму «Воскресіння ГНІХ» та «Різдва Пресвятої Богородиці», Мукачівської греко-католицької єпархії.
Закарпатці – люди забобонні. Чим можна це пояснити, адже наш край вважається побожним…
Наші люди скоріше церковні, ніж духовні. У багатьох християнство – як маска: у церкві одягнув, вийшов – зняв. Був у мене випадок, коли святкували 400-річчя Берестейської унії. У Львові біля оперного театру встановили сцену і вся площа була наповнена людьми. Усі стояли щільно, як сірники у коробці. Лише якась групка із коробкою ходила назад-вперед, заважаючи іншим молитися. Виявилося, що то наші закарпатці на якусь церкву гроші збирали… Аж соромно було зізнаватися, що я теж із Закарпаття. У той же час є в нас такі, що на церкви пожертви дають, біля кожного хреста по тричі хрестяться, а людей обманюють, утримують заклади з гральними автоматами. Якби побожність була щирою, то за кордоном не було б закарпатських рекетирів, які оббирають власних земляків. Хоча маємо і справді побожних людей, яких меншість, але вони є.
Що ж стосується забобонів, то вони є всюди, не лише на Закарпатті. Людина не народиться і не помре без забобонів. До того ж між ними є такі безглузді, що навіть піддати якійсь логіці їх не можна. А є й такі, що дійшли до нас ще з язичницьких часів. Наприклад, коли хтось помре, у деяких наших селах ріжуть курку, щоб відкупитися від смерті і щоб покійник ще когось на той світ не забрав. Тобто, богині смерті приносять у жертву кров. Або з порожнім відром нікого не можна переходити, бо не поталанить. Чи коли йдуть із мертвим, то потрібно знову повертатися тими ж слідами, якими його несли на кладовище. Якщо ж люди повертаються додому іншою дорогою, їх можуть навіть побити, мовляв, вони хочуть, щоб ще когось смерть забрала. Загалом забобонів дуже багато. Народ тоді забобонний, коли не є побожним, коли свідомістю керує незнання.
