Закарпатські весільні приколи: молодиця у воді і побитий тамада
Закарпатське весілля – це великі витрати, довга підготовка і… маса курйозів, про які особливо багато можуть пригадати ті, хто обслуговує шлюбні церемонії.
— Цікавих випадків безліч. Кілька з них розповім. Якось нас запросили у Братиславу вести весілля. Там були гості з Києва та й з усієї України. Ми їхали туди довго. То був наш перший виклик до Європи. Було дуже цікаво, персонал нас не розумів. Я просив дуже довго скотч, а мені давали алкоголь. Але було справді весело, – каже газеті «Неділя Закарпатські новини» ведучий святкових заходів Ярослав Мячин. – Або колись у Великому Березному били всіх весільних старост, тож усі хлопці боялися туди їхати працювати. У них чомусь була така традиція – прийти на весілля і побити тамаду. На щастя, у нас такого не ставалося. Але бували дуже курйозні ситуації, коли гості були трішки неадекватними і реагували на все досить дико. Кожна подія по-своєму смішна і цікава. Та, слава Богу, за десять років роботи у нас із напарником усе було легко і спокійно».
— Одного разу я потрапив на одне весілля, яке проводив молодий ведучий. Виходило у нього не дуже вдало. І замовники були не дуже задоволеними. Тож десь об 11 вечора, коли і молодий уже трошки випив, і гості були вже веселими, взяли того хлопця за руки й за ноги, відкрили двері ресторану, наречений розбігся і копнув того ведучого так, що він вилетів на вулицю. То був сумний прикол. Але його я, мабуть, ніколи не забуду. При цьому молодий мені каже: «Фотографуй!» Я ж відповів, що навряд чи це потрібно робити і в той момент подумав, що дуже добре, що він не бачить фотографії одразу на весіллі, бо, можливо, й я б так вилетів… Цей епізод я завжди пригадую і намагаюся виконувати роботу якомога краще. Але скажу інше. Мені дуже приємно, що всі, кого я фотографував на весіллі, живуть разом, не розлучаються, ті родини міцні і щасливі. Багатьох я часто бачу, ми спілкуємося. Це, звісно, тішить, – розповідає фотограф Владислав Тимошко.
– Якось на весіллі украли молоду. Я викликав свідків, щоб пішли її шукати. Це ж традиційний звичай. Але так вийшло, що її швидко перехопили і за п’ять хвилин вона була вже в залі. А тим часом зник молодий. Весілля тривало, а його все не було й не було. Всі заметушилися, де ж наречений. Минуло години дві… А молодий собі сидів у кафе неподалік, буквально за 100 метрів від ресторану, пив каву з друзями і чекав, поки знайдуть молоду. Він не бачив, що її повернули. А телефон залишив на столі. Тож додзвонитися до нього ніхто не міг. Молода шукала-шукала його, але не знайшла. Було смішно, а головне – вони порозумілися між собою, коли він повернувся, – наголосив музикант Гобі Крафчик.
— Зараз весільна подорож є невід’ємною частиною багатьох весіль. Вона була в тренді ще навіть до того часу, як набули популярності виїзні церемонії. Так одного разу молодята з кумами поїхали в подорож у Шаян. Там є дуже гарне озеро, на ньому можна покататися на човнах. Молодята сіли в один із них і попливли. Я з камерою та кумами – на іншому. Молодий уже трохи випав і хотів подурачитись, почав розгойдувати човен. Наречена перелякалася і почала кричати, але це лише додало йому азарту. Хитає він хитає і раз лише – бульк. Човен похитнувся сильніше – і молода випала з нього у воду. Дівчина ще й плавати не вміла. Її кинулися рятувати якісь туристи з Києва. А молодий стояв з відкритим ротом і не знав, що робити. Витягли наречену на берег всю мокру, з зіпсованою зачіскою, розмитим макіяжем. Її сушили-сушили, чесали, приводили до нормального вигляду, але все одно вечір було зіпсовано. Пара сильно посварилася, а до гостей запізнилася на три години, – каже оператор Лариса Ковач.
Добре, звичайно, коли в день одруження є з чого посміятися. Куди гірше, коли спільне життя пара починає з острахом, боячись злих очей, впливу темних сил, небажаних гостей…
Звичайно, весільні ритуали існують не лише в нас. І в забобони вірять не тільки закарпатці. Але ж зараз не первісний лад, а ХХІ століття, тож, вносячи європейські корективи у саму церемонію, час нарешті відмовитись і від моторошних прикмет. Тим більше (як одноголосно запевняють як священики, так і науковці й навіть місцеві босоркані) що збуватися вони можуть лише в тих, хто в подібне вірить.
