Site icon zakarpatpost.net

Нєвоя би тя взяла! Чому закарпатські матері проклинають дітей

Про це газеті  «Неділя Закарпатські новини» розповів отець Василь МАНДЗЮК із Міжгір’я, настоятель храму «Воскресіння ГНІХ» та «Різдва Пресвятої Богородиці», Мукачівської греко-католицької єпархії, який неодноразово побував у АТО у якості військового капелана, разом із земляками постійно порушує актуальні питання, а ще и він виготовляє луки та варить сир.

Це – той самий духовний отець, що ходить по воді і фото з яким облетіло увесь Інтернет (на ньому він пересувається затопленими вулицями за допомогою ходуль, оскільки інакше пройти до прихожан іноді просто неможливо). Він – гуморист і екстремал, патріот і лікар людських душ, надзвичайно цікава людина

У нас багато лайок, де згадується ім’я Бога. На Вашу думку, люди хоч усвідомлюють, що говорять?

Деякі усвідомлюють. Хоча дехто – ні. Та й такі лайки є не лише в закарпатців, але і в інших областях, навіть країнах. Я маю друзів у Сербії, так там теж такі лайки, як у нас. І так само говорять. Хоча з такими словами жартувати не можна. Коли мати проклинає дитину, на неї це може «впасти» і людина може мати в житті проблеми. Але фактично проклясти можна лише того, над ким людина має владу. Наприклад, чоловік дружину, жінка – дітей. Тому над словами завжди треба думати.

Закарпатці – люди забобонні. Чим  можна це пояснити, адже наш край вважається побожним…

Наші люди скоріше церковні, ніж духовні. У багатьох християнство – як маска: у церкві одягнув, вийшов – зняв. Був у мене випадок, коли святкували 400-річчя Берестейської унії. У Львові біля оперного театру встановили сцену і вся площа була наповнена людьми. Усі стояли щільно, як сірники у коробці. Лише якась групка із коробкою ходила назад-вперед, заважаючи іншим молитися. Виявилося, що то наші закарпатці на якусь церкву гроші збирали… Аж соромно було зізнаватися, що я теж із Закарпаття. У той же час є в нас такі, що на церкви пожертви дають, біля кожного хреста по тричі хрестяться, а людей обманюють, утримують заклади з гральними автоматами. Якби побожність була щирою, то за кордоном не було б закарпатських рекетирів, які оббирають власних земляків. Хоча маємо і справді побожних людей, яких меншість, але вони є.

Що ж стосується забобонів, то вони є всюди, не лише на Закарпатті. Людина не народиться і не помре без забобонів. До того ж між ними є такі безглузді, що навіть піддати якійсь логіці їх не можна. А є й такі, що дійшли до нас ще з язичницьких часів. Наприклад, коли хтось помре, у деяких наших селах ріжуть курку, щоб відкупитися від смерті і щоб покійник ще когось на той світ не забрав. Тобто, богині смерті приносять у жертву кров. Або з порожнім відром нікого не можна переходити, бо не поталанить. Чи коли йдуть із мертвим, то потрібно знову повертатися тими ж слідами, якими його несли на кладовище. Якщо ж люди повертаються додому іншою дорогою, їх можуть навіть побити, мовляв, вони хочуть, щоб ще когось смерть забрала. Загалом забобонів дуже багато. Народ тоді забобонний, коли не є побожним, коли свідомістю керує незнання.

zakarpatpost.net

Exit mobile version