Чому Кличко випускав рибу у лісі. Про це дізналася наша баба Анця

[Total: 0    Average: 0/5]

Після несолодкого візиту до Порошенка баба Анця вирішила, що з Кличком вона вже точно зустрінеться. Але проголодалася, пішла в кафе поїсти. Дивиться ціни: тарілка борщу – 50 гривень, курячий бульйон домашній – 58 гривень, відбивна зі свинини – 70 гривень, 200 грамів домашньої ковбаси – 170 гривень, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

«Е! Так не пуйде! Туй, оби пообідати, всю пінзію треба лишити. Беру я си стакан води. А в ташці є в ня трилітрова банка пудбиваної пасулі, сєльодка і квашені огурки. Пасуля мало прокисла по дорозі,  бо в поїзді було доста жарко, айбо ще добра. Шкода ї уливати (добра закарпатська традиція нічого не викидати, доїдати за дітьми, пацятами, оби нич не пропало, зробила своє). Ізім ї. Нич ми не буде», – вирішила вона.

Так і зробила. Пообідавши, пішла в туалет припарадитись трохи.

«Добре, што взялам із собов ще одну пондьолу. Переодінуся. Маю файна бути, сексуальна. Покажу я тому Віталіку, які на Закарпатті жони! Не лиш шіковні, айбо й парадні», – заговорила сама до себе, розглядаючи себе у величезному дзеркалі.

Підфарбувала губи помадою «Маленька фея», яку вкрала від онучки, розстібнула верхні ґудзики на платті, зняла з голови хустку і сховавши її в сумку, вирушила до Київської міської адміністрації.

По дорозі оглянула стадіон, провезлася на метро, зайшла до Ахметовського ЦУМу, хотіла ще й у зоопарк поїхати, але передумала.

«Треба йти до Віталіка. Бо штось ня і в бударь приспічило. Доста ходити. Укажумуся у всюй красі! Ун чоловік молодий, сильний, якраз у мойому вкусі. Такий би ня в обіду нікому не дав! Пак боксьор! Не хлоп, а мечта каждої жони! Помню, донька казала, што боксьора хоче, а цімборашки юй пса подарили. Окузуєся, така порода є. А я іду на настоящого боксьора позерати, і не просто боксьора, а ще й мера главного вароша держави!» – раділа баба Анця.

Зайшла вона в мерію, почала роздивлятися, питати, як до Кличка пройти. Їй усі ввічливо пояснювали, а бабі все більше хотілося в туалет, бо зіпсована квасоля з оселедцем та квашеним огірком робили свою справу.

Отже, залетіла бабішкера, як вітер, у приймальню. Там сиділа молода симпатична секретарка. Стара подивилася на неї і думає: «Яку си молодицю напаровав. Не паскудна, лиш така розмальована, ги закрашованка у мого онука».

Дівчина привіталася і чемно запропонувала записати бабу на прийом.

Але в старої почало бурчати в животі, вона вже не могла терпіти. З розбігу вона кинулася до перших же дверей, які побачила, мало не вирвала їх зі стіни, увірвалася до кабінету і почала кричати:

«Бударь! Бударь! Де туй бударь?»

Очі в старої запливли якоюсь незрозумілою коричневою речовиною, ніби перед ними уторилася плівка, вона не могла сконцентрувати погляд і зрозуміти, кого бачить перед собою.

А з-за столу піднявся височенний чоловік і з великим непорозумінням спитав у неї: «Кого ви шукаєте, жіночко?» Тут немає ніякого Бударя! Мене зовут Віталій Кличко. Може вам у бюзгалтерію треба, там усе знають. Там є список фамілій работників міськради, вони точно будуть знати, хто то такой, той ваш Бударь».

До баби Анці нарешті дійшло, куди вона потрапила, кого бачить перед собою і що він, тобто Кличко, не розуміє, що вона хоче.

Баба насилу пригадала всі культурні слова, які колись чула:

«Скажітє, будьте добрі, туалет у вас где? Спасібо вам за отвєт».

Кличко показав рукою. До вбиральні можна було потрапити прямо з його кабінету, тобто в нього був свій особистий туалет, яким і скористалася баба Анця.

Вона не зайшла, а залетіла в нього.

Тим часом там видавалися страшні звуки. У животі в неї гучно булькотіло і баба аж стогнала від напруги.

Вийшла аж через хвилин 20. Подивилася на Кличка, він сидів і дивився в одну точку. Стара спробувала завести розмову.

«Я до вас, паночку. По ділу прийшла. Не лем попопзератися. Скоро вибори. Самі знаєте. Хотілам вам предложити у нас у селі біровом ся балотувати. Нам треба порядних люди, бо в селі у нас ся майже нікого не лишило. Розумні поїхали на чехи робити. А старі вже однов ногов на кладбищови. А ви добрий ґазда. У Кийові всьо файно, порядок, у парках лавиці, є много великих хиж, повно мазанину, транспорта всякого повно. Но так што, соглашаєтеся?»

Кличко не реагував. Він ще хвилин 20 сидів мовчки і навіть не кліпав. Прийшов до тями лише тоді, коли задзвонив телефон. Взяв слухавку і сказав секретарці, щоб нікого до нього не запускала. Далі подивився на бабу і сказав:

«Одна з поганих прикмет – перед боєм їсти солониє огурци і запивати іх малаком».

Далі він знову замовк на 13 хвилин. А потім несподівано запитав:

«Ви звідки?»

«Я з Закарпаття!» – гордо відповіла стара.

«Вся сила Закарпаття у вашому животі! Я чув грохот на Майдані, чув, як стріляють у АТО… в  телевізорі, алє такіх канонад раньше не даводилося чути ніколи, – задумливо вимовив він. – Навіть рибки в акваріумі замовкли від страху, прикинулися мертвими, бо думали, що Четверта світова війна вже почалася або настав кінець світу і зараз буде третє пришестя Христа».

Після цього знову замовк… ще хвилин на 10.

А стара тим часом пішла роздивлятися рибок.

«А знаєте, раз муй дідо пушов із цімборами на рибалку. Напилися они, як свині, вернулися думу пузно вночи, взяли ще си фляшку і сіли ся гостити. П’ют палинку і раз лиш один із них каже дідови: «А ти хоть запомнив ото рибноє місто, де ми всю рибу наймняли». Старий ся позерат на них квадратними очима і утвічає: «Но ай як! Я хрестик на днови лодки фломайстром намальовав!» А тот му каже серйозно: «Но ти дурню! А ми го уд мого кума Митра позичили! Типир ун завтра попливе туди і всю рибу поймняє». Я ся з них цілий місяць сміяла. А ви риб любите? На риблаку їздите?» – поцікавилася вона у Кличка.

Але він був усе ще у відключці, його мозок не міг переварити, що то за слова стара каже, ущипнув себе, щоб пересвідчитися, що не спить, і почав говорити про щось позаземне:

«У 2014 году мой чемпіонський пояс був у космосі і мой брат зажелав туди полетіти як турист.  Вам яка планета більше всього любиться?» –  спитав у баби.

Стара нічого не зрозуміла, знизала плечима і каже:

«Сонце, бо уночи нич не видко».

«А ви не знаєте орієнтуватися по звйоздам? – здивовано поглянув на неї Віталій. – Я вас навчу! Звйозди там, де небо!» – зі знанням справи запевнив він.

Бабі стало трохи смішно. Тож вона поцікавилась, яка планета подобається йому.

«Мені? Нієт, не Сонце. І не Місяць. І не Венера! Які ще там є? Мені… лампочка! – рішуче заявив мер столиці.

Баба подумала, що під час якогось бою від удару у нього в голові світло виключилося, бо всяке вже чула про Віталія. А він продовжив:

«Якось работнікі мерії рішили зробити собі нєсколько вихідних. Один зачепився ногою за трубу на потолку і повис вниз головою. Я вийшов і спрасіл, що він робить, на що чоловік отвєтіл: «Я – лампочка, вишу, освітлюю кабінет» Мені показалося, що він перевтомився тому я наказав йому йти дамой, бо у кабінеті і так було досить темно. Та раптом віжу, усі збираються. Спрашіваю в них, куди, мовляв. А вони кажуть: «Ну, не можемо ж ми працювати без світла!»

Баба Анця і далі нічого не розуміла і продовжила розмову про те, аби Кличко приїхав у її село і став мером.

«Знаєте, Віталію, я прийшла до вас із щедрої сріберної закарпатської землі. Ви ми ся дуже любите. Ви – чоловік мойої мечти, – завела вона далі розмову, а про себе подумала: «Добре, што не знає, што я вже й до Москаля, й до Балоги, і до Андріїва ходила!» – а вголос продовжила: «Пойте до нас біровом! У мене в селі лінія Арпада проходила, тунелі прориті, мож запустити якісь вагонетки, хоть міні-поїзда, метро учиниме, будеме до вароша не на маршрутках їхати, а прямим рейсом. У нас там усьо маленькоє, даже пам’ятники міні. Нам метро великоє не треба і много гроши тоже. Но што ми кажете?»

«Усі йшли в парламент работати головою. Головою у деяких не дуже виходить, тому в ход пашлі кулаки. Як професіонал в цій справі можу сказати, що кулаками у них теж не дуже добре виходило», – відповів він.

«Ви про што? – поцікавилася баба Анця.

«Про депутатів Верховної Ради».

«Та я вам не про них, а про наше село кажу. А нашто боксьори рукавиці одівают, розкажіть ми як професіонал!»

І тут Віталія осінило, він нарешті почав адекватно реагувати на запитання і відповідати про те, що його стара питала, видно, меланхолія за боксом взяла своє:

«Як для чого?! – аж загорілися іскорки в його очах. – Щоб руки об зуби суперника не поцарапати».

І тут баба знову захотіла агітувати його на посаду сільського голови, але вирішила спочатку спитати, скільки в нього заступників.

«У мене є два заступники, чотири з яких вже місяць лежать в кабінеті міністрів, і яких призначити неможливо. Не знаю чому», – відповів він.

Стара нічого не зрозуміла і вирішила поговорити про болюче питання опалення.

«У нас там хащі, ми ще можеме ся дровами гріти. А як у Києві з отоплєнійом?»

«Кожного з киян я прошу з розумінням ставитися до цієї проблеми. І просив би також всіх киян також з особливою складовою звернутися до проблеми теплозбереження та підготовці до землі», – сказав Віталій, переплутавши вкотре землю з зимою.

Бачить баба, щось діалог не в’яжеться, кожен говорить на своїй мові і порозумітися важко, але від ідеї вирішила не відступати.

«А ви на Закарпатті були? Знаєте про таку область?» – спитала Віталія.

«Так. Був! Перед виборами. «УДАР» тоді презентував»

«Добре, уповіште ми товди, яка ріка май довга – Уж чи Тиса».

«Та за кого ви мене маєте! – закипів мер. – Ясно, що Тиса довша!»

Бачить баба, справді знає, але все одно слабо їй віриться.

«А як ви про ото узнали?» – вирішила усе ж перепитати.

«Ну й питання у вас! Так Тиса ж на цілі дві літери довша!» – гордо заявив Кличко.

Стара лише скривилась, але розмову продовжила і спитала, роздивляючись рибок, чи любив у дитинстві Кличко тварин.

«Так, – відповів він. –  Я навіть, бувало, купував живу рибу і всю відпускав на волю в найближчому лісі».

Баба розсміялася і поцікавилася у Віталія, чи знає він, що риба корисна для мізків.

«Та казали вже мені. Я вже й сєльодкою чело  натирав, і лосося до потилиці прикладав. І бачите, який я красівий став тепер!» – запевнив Кличко.

Бабі Анці він дійсно подобався, вона дивилась на нього і мріяла, що він оселиться у її хаті і вона ходитиме з ним до сусідок-пліткарок у гості, тож вирішила трохи похвалити Віталія:

«Ви, вижу, файно знаєте ґаздовати. А в нас маршрутки все дорожчают. Опят хочут ціну пудняти до 7 гривню! Представляєте! Май дорого в Ужгороді, як у столиці буде»

«У нас проїзд у метро ніколи не дорожчає. Він завжди коштує один жетончик», – спокійно відповів Віталій.

«А  як ся ваші рибки називают?» – роздивляючись акваріум у задумі поцікавилася баба Анця.

«А хто їх знає. Знаю, що є риба-пила, риба-молот. Айбо чи живуть вони в моєму акваріумі – поняття не маю. Та й взагалі, що за будівництво без дозволу Київської міської ради під водою затіяли – не можу зрозуміти».

І тут баба згадала про свою кішку, яка теж дуже любить рибу.

«Юй! Пак моя мачка, моя любима Тенгериця рижа має родити. Так би біда за ня забула, як я за ниї. Як ото сиротя там самоє без мене! Треба ми срочно тікати на вокзал, брати білет і чухати думу! – ніби струмом вразило стару. – Добре, Віталію, будьте здорові! Я ся мушу вертати в село. Ви подумайте над мойими словами. Ми вам усе будеме раді! Мати такого бірова нам буде чистю», – почала вона відкланюватися і вже думати над тим, що вдома її зачекалася улюблениця і що коли народяться кошенята найбільше вона назве  Віталієм… навіть якщо то буде дівчинка.

zakarpatpost.net

Comments are closed.