Лем вам сміх у голові. Найсмішніші новорічні анекдоти
Заказав закарпатець сину діда Мороза на Новий гуд. Прийшов дідо, малий розказав му віршик, дід Мороз дав му подарок. А дітвак стойит и мовчит, не дякує.
Нянькови неудобно стало. Каже:
– Синку, а што треба дідови Морозови впувісти?
Дітвак закліпав очима і раз лиш із ся удавив:
– Самогонка і закуска на кухні. Мамка всьо наладила.
***
Школьніца з Ужгорода написала письмо Дідови Морозови:
«Дорогий діду Морозе! Принеси мені, будь добрий, тринадцятий айфон. Такого ще ні в кого у класі ниє, я хочу бути май крута. Дякую! Я поклала молоко для тебе і моркву для твоїх оленю під йолку. З любов’ю, Настя»
Дід Мороз юй отвічає:
«Дорога Настьо. Тринадцятий айфон ще не упустили. Уд молока в мене понос, а уд моркви мої олені пердят мені в лице, кой їду на саньох так, што дорогу не вижу. Хочеш учинити мені штось приятноє? Лиши ми пуй йолков бутилу водки. Твуй дід Мороз».
***
Зустрічаються два закарпатці після новогодніх свят.
– Здоров, Митре, як ти Новий гуд встрітив? – звідат один.
– Йой. І не кажи ми. Хуже не буває. Пробудивимся 3 січня пуд йолков.
– Пак нич страшного. Виходні же!
– Пак ай. Айбо фрас би го взяв, у хащі на земли лежати студено!
***
Сидят Маріка з Цильом коло телевізора послє сятку.
-Жоно, я на сись раз рішив тобі приятноє учинити, – каже чулувік.
-А што конкретно? – звідат жона.
-Не чекавим, што будеш ми нити так як каждий гуд. Я взяв і увер нашу йолку май скоро.
-Но та ти ненормальний! Гутта би тя побила! Пак ми іскуственну йолку 3 тисячі гривень на сись раз купили.
***
1 січня. Обід. Батьки звонят синови, який поїхав із цімборами встрічати Новий гуд за город.
-Прівет, синку, – каже мати. – Но як встрітись го? Розказуй!
Син перепив і нич не соображає.
-Мамко, я го не встрічав вобще! Ун сам прийшов.
***
Новогодній утрєннік у садикові. Костюму діду Морозу на всьих не хватило, діти много, груп тоже. Прийшлося одному з батьку одітися у костюм смерті… но пак лиш ун був свободний.
Маленький хлопчик сидит коло йолки, і до нього пудходит мужик у костюмі смерті з чорним капішоном і з косов у руках. Перепужений дітвак, медлєнно сповзаючи із стульця , тихо шепче:
– Діду Морозу! Я цілий гуд поводився добре, їв усьо, што мамка варила, робивим усьо, што дідик казав. У вас, думаю, про мене неправильна інформація…
– Хлопчику, блін, не пудри ми мозги! Давай, скоринько, ставай на столиць і розказуй ми віршик! Дітвак трясеся уд страху, айбо што чинити, мусится слухати. Віршик так віршик! Улізат ун на столиць і начинат говорити:
– Отче наш! Іже єсі на нєбєсі…
